Немов троянди пелюстки шовкові,
Такий п’янкий цей аромат… поволі,
Вдихаю солод, й розумію, годі,
Душею тішуся, безсонню в обмін.
Розмову, мабуть, я веду з пітьмою,
Хоча кохану відчуваю поряд,
Торкаюсь ніжно, пелену рукою,
Кому повідати? Байдужим зорям?
Мої фантазії щоночі свіжі,
Тепер по місячній доріжці сходиш…
Лишень зникають повсякчас події,
Як тільки сонця обіймаєш проблиск.
Отак на відстані, страждаю тихо,
Далека й нібито така вже рідна…
Видіння певно, полишало мило,
Світанок…спати… прощавай утіха.

5 коментарів “Втіха безсоння”
Как прекрасно звучит это сокровенное признание от имени тайного (а может и не тайного) мужчины-воздыхателя. Как бы хотелось каждой быть чей-то музой, вожделением, источником таких сладостных грез… Спасибо!
Благодарю Olvia!
Ооо, як гарно!…
Це таки любов.
Захоплююся майстерністю Поетеси.
Наталія, просто сяю від ваших слів, дуже дякую!
що таке ідеал у світі повному неправди
холодних мас і тихих слів брехні
у світі, що готовий геть на все заради
одної миті перейти усі можливі межі