Для голосування необхідно авторизуватись

Музей

Ця історія почалася давно, ще за часів стародавнього Єгипту, коли тільки починали будуватися піраміди, а великі фараони прославляли бога сонця Ра.
Саме тут, серед пісків і барханів, в тоді ще невеликому місті Каїрі, з’явився на світ хлопчик, чиїм батьком був фараон Хасехем, що володарював в ті часи. Саме з цього цікавого малюка, названого на честь свого дідуся Хуфу, усе і почалося.
Хлопчисько ріс. Йому були три роки, коли він перший раз був присутній на офіційних прийомах в палаці.
Жерці, ось, що найбільше цікавило Хуфу. Де-де, а в їх лабораторіях він проводив велику частину свого часу. Усі ці пахучі колби і порошки вабили, зачаровували. Але і військовою справою Хуфу не зневажав, а любив її в рівній мірі із заняттями магією у жерців. Звичайно, його батько, Хасехем не схвалював захопленість сина чаклунством, але за минулі п’ятнадцять років вже змірився. Хуфу ж прекрасно розумів, що він є спадкоємцем свого батька і в якийсь момент йому доведеться змінити його на троні і стати ‘зіркою уранішньою і вечірньою’. Але він не любив думати про це.
Хуфу вже було вісімнадцять, коли стався той самий, змінивший усе його життя, випадок.
Була середина дня, якраз той час, коли молодий спадкоємець спускався в лабораторії ― попрактикуватись у мистецтві магії. Жерці, як це часто бувало, були відсутні, проводячи пошуки якоїсь нової речі, що несе силу, ― артефакту. Хуфу сів на краєчок столу. Тут, в підвальних, трохи затхлих, трохи сирих приміщеннях він почував себе простим хлопчиськом, який усього лише тягнувся до знань, а не сином фараона, який ось-ось буде намісником Ра на землі. Принц озирнувся, і його увагу притягнуло мерехтіння, що виходило з однієї з шафок, в якій зазвичай зберігалися всякі колби і пляшечки.
Як і вважається юному принцові, Хуфу був цікавим і, звичайно, вирішив неодмінно упізнати джерело мерехтіння : він наблизився до шафки і обережно трохи відкрив одну із стулок дверей. У самій глибині полиці, що засуває різними колбами і бульбашками, стояла звичайна глиняна ваза. Саме з неї і пробивалося світло. Зазвичай, жерці зберігали в таких місткостях воду, порошок або зілля, які залишалися після експериментів. Що дивно ― вміст не псувався досить тривалий час. Деякі, пояснювали це тим, що інопланетні цивілізації, що навчили єгиптян більшості наукових ремесел, забули тут, на землі, деякі свої речі.
Але глиняний глек, що світиться, ― це щось нове. Хуфу потягнувся узяти його в руки і розглянути ближче, як раптом невідома сила сама потягнула принца в глек (мабуть, це була звичайна інопланетна вакуумна упаковка для збереження їжі або ще чого-небудь). Через мить Хуфу в лабораторії вже не було.
Наші дні. Музей стародавньої історії.
Денис потрапив в музей випадково. У його молодшого брата цього дня була шкільна екскурсія, а Дениса, як старшого брата Володьки, попрохали сходити з ним, щоб допомогти класному керівникові наглядати за учнями. Денис був дев’ятнадцятирічним студентом другого курсу економічного університету. Вони з Володькой були схожі: обоє сіроокі і темноволосі, досить високі і худорляві. І вічно їх удвох тягнуло на пригоди: то Володька залізе на горище, а Денису його звідти знімати, то старший брат забуде забрати Вову з музичної школи. Брати не завжди ладнали між собою. Дуже часто волелюбивому Денису доводилося змінювати свої плани через молодшого брата.
Ось і цього разу, замість походу з друзями в комп’ютерний клуб, він вимушений плентатися історичним музеєм з класом молодшого, ще і наглядати за ним.
― Я до туалету хочу! ― заявив Володька через півгодини перебування на екскурсії. З важким зітханням Денис, узявши Вову за руку, підійшов до охоронця:
― Ви не підкажете, де тут туалет?
Охоронець мовчки вказав напрям.
Коли брати вже завертали за ріг, їм услід донеслися запізнілі слова охоронця :
― Тільки ви покваптеся, бо скоро у нас перерва на обід і ми в цей час закриваємося.
Здавалося б, ось тільки що Денис з Володькой завернули за ріг і зайшли в потрібну кімнату, вийшли звідти через деякий час і…
У музеї було тихо і тьмяно, чомусь ніде не було видно екскурсійної групи.
—Деня, ― Вовка посмикав брата за рукав, ― А де усі?
—Не знаю, ― відмахнувся Денис, який був спантеличений не менше брата.
Вова підійшов до дверей музею і посмикав ручку ― замкнуто. Першою думкою Дениса було припущення, що вони потрапили у момент обідньої перерви. Але ж вони ніби на усе про усе витратили максимум хвилин десять. Дивно.
Схоже, що Вова довго не хвилювався, він вже встиг облазити увесь зал, в який брати вийшли, і його кроки було чутно вже десь в глибині музею.
—Вовка! Ти куди? ― окликнув його Ден. ― Ти чого там забув?
—Гаразд тобі, ― донеслося здалека, ― Скоро закінчиться перерва, музей відкриють і ми повернемося до школи.
̶—Гаразд, ― знизав плечима Деня, ― Може ти і правий, ― пробурчав він собі під ніс, так, щоб молодший не розчув, і попрямував у бік кроків Вови. Він ще не встиг дійти, як почув звук ніби щось б’ється і прискорив крок, практично перейшовши не біг.
Вова стояв біля порожньої підставки, а поряд з ним була розкидана купа череп’я від чогось, що колись, можливо, було глиняним глеком, а може і вазою.
̶—Ти чого учудив? ― зашипів Денис. ― Це вірно якийсь дорогий стародвній експонат, а ти його так. Та ми це навіть не склеїмо, ― він ткнув пальцем в купку осколків. ― Ей, ти взагалі мене слухаєш?
Вова, здавалося б, взагалі не реагував на брата, а, вилупившись йому за спину, застиг на місці.
Денис озирнувся і завмер від здивування: прямо перед ним стояв смуглявий, високий хлопець із спортивною фігурою. Чорне волосся було зібране в хвостик. На вигляд йому були років 18-20. Його сірі очі були широко розкриті від здивування. Взагалі, хлопець був дуже схожий на Вовку і Дениса, його можна було б прийняти за їх брата, що повернувся з когось курорту, адже він був сильно засмаглим. Парубок моргнув і в його очах здивування змінилося злістю і трохи… страхом?
̶—Еда? Еззей? (Що це? Як? ― др.египетский) ― голос у парубка був приємний, ― Ейна ана? (Де я? ― др.египетский) ― але ось нічого, що він вимовляв, не було зрозумілим.
̶—Не розумію. ― розвів руками Вовка, Денис же в цей час засував ногою череп’я за порожній постамент.
Хлопець тямущо кивнув і в його очах місце злості зайняла цікавість і якийсь смуток. Він попорпався в кишені, знайшов якусь бульбашку, відкупорив і залпом випив.
̶—Де я? Хто ви? ― вимовив парубок. ― Що я тут роблю?
Денис і Вова переглянулися.
̶—Ну.ти в музеї, ― спокійно вимовив Вовка, хоч в його очах і танцювали лукаві бісенята. ― А я, і мій брат тут на екскурсії. Мене звуть Вова, а брата.
̶—Денис мене звуть. ― вступив в розмову старший, пхнувши в бік брата. ― А ось на питання, що ти тут робиш, мабуть, ми відповісти не зможемо, тільки ти сам.
Хлопець же у відповідь схилив голову і зітхнув:
̶—Що ж, можливо це. Ой, я не ввічливий. Пробачте, що відразу не представився, я бачу, що ви мені не вороги. Я ― Хуфу, принц Єгипту. Рад знайомству Вова і Денис.
̶—І ми, і ми теж раді. ― посміхнувся Вовка.
̶—І все-таки цікаво, як ти тут опинився. ― замислився Дениска.
̶—Ну, швидше за все, це сталося, коли…
І Хуфу розповів їм, як спустився в лабораторії, як побачив дивний глек. Вова і Денис слухали не перебиваючи.
̶—Та це ж прямо як історія про джинна. Дивно як… ― Ден з цікавістю роздивлявся Хуфу, коли той закінчив розповідь, ― А чимось ми схожі з тобою.
̶—Слухай, Ден, ― Вовка смикнув брата за рукав, ― А давай його нашим братом представимо, адже у нього нічого немає.
̶—Гм, спробуємо, ідея непогана.
̶—Та і я не проти. ― у Хуфу знову прокинулася допитливість і йому не терпілося побачити чудеса майбутнього. (Вова вже встиг йому розповісти про теперішній час.)
Вони закінчили розмову саме вчасно ― двері музею відкрилися і сонячне світло хлинуло в зал.
̶—Гаразд, йдемо додому, ― вирішив Денис. ― Потрібно тільки швидше, а то Хуфу непогано було б одяг сучасний підібрати, думаю, йому і мій підійде.
День хилився до кінця.
Троє хлопців, вийшовши з дверей історичного музею, пішли у бік сонця, що заходило.
Ви думаєте як ще живі поняття честі, справедливості, доблесті? А просто з’являються люди, які нам про них нагадують, і зовсім не обов’язково цим людям з’являтися з минулого, як Хуфу.

1

Автор публікації

Офлайн 2 тижні

Lizuza

4
Коментарі: 0Публікації: 3Реєстрація: 19-08-2020