Дід важко кашляв, що мені здалось:
То так душа виходить на свободу,
Коли життя закінчується крос
І смерть дається тілу в нагороду.
А він її тримав з останніх сил,
Неначе долею іще чогось не звідав –
І Бога милосердного просив
Якусь відстрочку, мов дитина, ридма.
Йому хотілося за плугом ще піти,
В останній раз, бо у раю – хто знає? –
Чи райську землю зорюють святі,
Чи діло те в небесній гладі зайве…
І враз притих, немовби Бога вчув,
Що увійшов до діда-хлібороба,
І,ніжно гладячи старого по плечу,
Сказав: « Дивись, ось хліба повна торба!»
Думок на тему “Так дід вмирав…”
Вразливо по тематиці і гармонійно по поетиці. Дякую!