Обірвала греблю ненароком,
Розтеклись непрошені струмки,
Обійти би лихо тихим кроком,
Та не вірить більше у казки.
Нащо ж греблю рвала необачно?
Може дожидалася весни?
Не було ані на йоту лячно,
Мріялося:”Річечко – брини!”
Греблею захищена загата,
Вир той не підвладний вже руці.
Чи потрібна їй ота заплата?
Волю подаровано ріці.
А сама лишилася собою,
Та, що греблі рве завжди одна,
З річкою, та знову самотою.
Чи зірвати греблю ту до дна?
Автор публікації
Коментарі: 54Публікації: 120Реєстрація: 22-08-2018
Достижение получено 12.07.2021
Титул: Яскравий коментатор
Присвоюється користувачу, який прокоментував 50 і більше публікацій
Достижение получено 27.06.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій
Достижение получено 02.06.2020
Титул: Небайдужий читач
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій
2 коментарі “Та, що греблі рве”
Спасибі,Маріанна! Гарний вірш!
Дякую щиро!