Гадаєш ти я можу щезнути?
Чи може зникну назавжди?
Чи може я як клята цегла,
Що не дає тобі зрости?
Хіба тобі не дарувала
І душу, й тіло, і думки?
Хіба тебе я не кохала?
Беззаперечно назавжди!
А пам’ятаєш наші мрії?
І клятви дані уночі?
А пам’ятаєш сміх крізь сльози?
В ті полум’яні вечори!
Гадаю я, що можу щезнути…
І можу зникнуть назавжди!
Сама собі я клята цегла!
Що не дає ніяк зрости
Не залишилося нічого
Дарунки забрала собі…
Лишила сміх, лишила сльози
В одноманітні вечори.
Пішла Любов лишивши звичку
Беззаперечно? Назавжди?
А клятви? Мрії? А надії?
Зотліють… В полум’ї душі…
31.05.2020
2 коментарі “Пішла любов…”
Гарно написано
Чи може зникну назавжди?
Чи може я як клята цегла,
“Може” тут має відокремлюватися комами з обидвох боків.