Я вільною пташкою в небо хотіла злітати

Я вільною пташкою в небо хотіла злітати.
Та осуд людський і претензії крила ламали.
“Як всі”- шепотіли, -“не треба систему ламати.
Твоя воля за гратами меж, що колись збудували.”

А я не могла так, душа в духоті не співала.
Тиснули і стіни, і небо згасило свій колір назавжди.
Ніхто не хотів чути стогін, надія вмирала,
Не вміла “як всі” і страждала, шукаючи правди..

І вабили зорі, такі загадково прекрасні,
І вітер у скронях так лагідно віяв словами,
І серце тремтіло, й думки всі здавалися ясні,
Та сни надзвичайні щоранку назовсім зникали..

Я Бога шукала у церквах, у храмах і в людях,
Зневіра підступно дірявила серце брехнею.
Ще більшого розпачу мала, стискалось щось в грудях,
І сльози закінчились й стогін давив п’ятірнею.

Не знаю я зовсім як жить спромогтись поміж люди.
Опущені руки не можуть надалі творити
“Як всі” треба стати, не треба інакшою бути.
А душу свою для наступних світів прихопити..