Знову й знову слухаю пісню дощу –
невпинну,
чарівну.
Вогке срібне повітря у вікна впущу
гостинно.
Потрібно
кожну нову крихітну краплю почути.
Так дзвінко!
Перлинки
б’ються, б’ються об скло… Як збагнути,
що стрімко
та плинко
наші миті падають в море життя?
пірнають…
минають…
тільки в серці немає цього прийняття.
Лунають
й змовкають
ноти суму й спокою. Тихо прошу
забуте
вернути.
Знову й знову слухаю пісню дощу –
величність
і вічність.
Думок на тему “Пісня дощу”
Чудовий вірш, де жанр пейзажної лірики це лише привід подивитись і збагнути таємницю Людської Душі, збагнути простір Вічності