Для голосування необхідно авторизуватись

Контакт Глава 13

Глава 13 “Допит”

 

Вгамувавши свій страх і сльози, я спробувала підвестися. Приковані руки почали
затерпати і боліти, а стілець був настільки вважати, що спроба його підняти принесла
мені нову хвилю болю. На очах знову з’явилися сльози. Я була одночасно розгнівана і
в повному розпачі.
Що мені робити? Невже моє існування, кар’єра, яку я будувала все свідоме життя,
щасливе сімейне життя, так закінчиться? В темній кімнаті? На підлозі з розбитим
обличчям і прикованою до стільця? Потрібно щось зробити! Спробувати хоч щось
вдіяти. Я не здамся!
Я саме готувалася зробити ще одну спробу підвестися, коли двері в кімнату знову
відчинилися. До кімнати знову увійшов чоловік з тліючою сигаретою в руках. Повільно
підійшов до мене, нахилився і перевернув стілець, що завдало мені болю. Він сів на
стілець і спостерігав, як я підводилися. Мені навіть здалося, що йому подобається
дивитися на гримасу болю на моєму обличчі.
Мені довелося схилитися біля стільця, щоб біль у руках трохи зменшився. Чоловік
тримав сигарету перед моїми обличчям.
– Ви готові розповісти мені де ви взяли таємні дані? – запитав він, потім
затягнувся димом і випустив його мені в обличчя, – Не хочу даремно вам причиняти біль.
– Так відпустіть мене. – я поглянула йому у вічі, але не побачив нічого окрім
холодного погляду, – Я нічого не знаю.
– Ви розповіли поліцейському те що не знали? – знову видихнув дим мені в
обличчя і цього разу я закашлялася, – Чи ви не знаєте що у вас на ноутбуці?
– Навіщо я вам? – спробувала витерти сльозу, та наручники не дозволили, –
Відпустіть мене.
– Відразу відпущу, як розповісте де взяли інформацію. – після цих слів він
розсміявся та швидко припинив і продовжив, – Раджу розповісти, щоб не стало
ще гірше.
Він смикнув за ланцюжок наручників і я скривилася від болю.
– Розповідайте все, в мене замало часу для ігор. – знову смикнув за ланцюжок, –
Розповіси?
– Я нічого не знаю! – прокричала я.
Чоловік на секунду здивувався. Потім він опанував себе і усміхнувся. В момент його
недопалок опинився перед моїм обличчям. Не роздумуючи я дмухнула, і жарина
сигарети потрапила чоловіку в око. Він відсахнувся і зкинув з себе жарину.
Не втрачаючи шансу, я вкусила його за обличчя. Чоловік закричав від болю і
спробував мене скинути, та я лише міцніше стисла зуби. Різкий біль у ребрах змусив
мене обм’якнути і я впала на підлогу.
Ще кілька разів він вдарив мене ногою. Я розплющила очі і побачила, що обличчя
нападника було все закривавлене, а на щоці виднілися велика рвана рана. Кілька
секунд він просто на мене дивився. Я відчувала страх і смак його крові.
Він не сказав жодного слова, ще раз вдарив мене ногою в живіт і вийшов з кімнати. Я
знову залишилася сама на холодній підлозі.
За дверима хтось кричав. Я не могла розібрати слів, лише два чоловічі голоси.
Двері знову відчинилися і до кімнати увійшов інший чоловік. Він зупинився, сховав
щось у кишеню штанів, і не зачиняючи дверей пішов до мене.
– Через годину. – почулося з коридору.
Це мій шанс. Один з викрадачів скоріш за все поїхав у лікарню, чи аптеку – неважливо
куди, головне, що поїхав.
Він підійшов так близько, що я, розплющивши очі, побачила лише його черевики. Що
робити? Які в мене шанси? Чоловік присів.
– Жива?
– Води. – пошепки сказала я.
– Що? – він нахилився ближче, – Говори нормально.
Зібравши всі свої сили я вдарила його ногою у пах. Чоловік закричав і різко підвівся.
Він був вразливий в цей момент і я вирішила рятуватися. Пересилюючи біль у зап’ястях,
я відірвала стілець від підлоги і вдарила чоловіка по нозі. Він знову закричав, і цього
разу впав на підлогу.
Кричачи від болю, я ще раз підняла стілець і вдарила чоловіка у спину. Спробувала
вдарити ще раз, та руки боліли так сильно що їх перестала відчувати, та і сил більше
не залишилося.
Чоловік спробував підвестися. Я не могла йому це дозволити. В мене більше не буде
шансу на порятунок. Спершись на стілець, я вдарила ногою по його голові. Потім ще раз
і ще раз. Заплющила очі і продовжувала бити ногою його голову, аж доки не звалилася
без сил. Я відчула, крізь мій одяг, просякнутий потом, що лежу у теплій калюжі крові.
Потрібно рятуватися. Пересилюючи себе, я розплющила очі. Що він сховав у кишені?
Невже ключ? Так, це ключ!
Мені довелося діставати вміст його кишені зубами. Руки мене вже зовсім не слухалися.
Затиснувши ключ в зубах, через тисячу спроб, я все ж відкрила наручники. Зап’ястя
запульсували і біль стала ще нестерпнішою. Закусивши губу, щоб не закричати, я
підвелася.
Двері були відчинені, що мене порадувало. Нарешті, я вийшла з кімнати. Коридор
був темним, але на одному кінці я побачила двері з маленьким вікном, крізь яке
пробивалося сонячне світло.
Вийшовши з будівлі я озирнулася. Навколо були старі будівлі якогось заводу. Де я?
Що робити? З далеку донісся шум автомобіля. Це дорога! Це порятунок. Притиснувши
свої майже нерухомі руки до грудей, що було сил побігла на шум автомобілів.
Я стояла на узбіччі намагаючись витягнути руку щоб зупинити автомобіль, але ніхто
не зупинявся. Деякі водії навіть відверталися, щоб не дивитися на моє розбите
обличчя. Невже ніхто не допоможе? Люди, що з вами? Я хочу вам всім допомогти!
Щохвилини озираючись, я боялася побачити своїх викрадачів. В голові паморочилося,
але я собі не дозволяла розслабитися. Потрібно зупинити автомобіль, потрібно
дістатися до цивілізації. Потрібно вижити, щоб розповісти світові правду.

1

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Morik Ivan

47
Коментарі: 1Публікації: 30Реєстрація: 08-04-2020

Бронзове перо

Достижение получено 25.04.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій