Для голосування необхідно авторизуватись

Підземне царство

«Та ти з глузду зїхав, диявольський сину!!» Скрикнув Хома гнівно дивлячись на чаклуна, що вальяжно розвалився на лавці біля столу.
«Не суєтися, не суєтися, Хома, а краще подумай. Я діло пропоную. Всі проблеми рішимо. І сина твого врятуємо» теж підвівся чаклун
З старости наче випустили все повітря. Важко осівши на лавку він обхопив голову руками. Сина Хома любив. Катерини, дружини Хоми, не стало майже 5 років тому. Названа в честь святої його жінка такою й була, а як відомо янголи серед людей довго не живуть. Хома мовчки зносив всі страждання та навіть розмов сільських кумоньок про повторне одруження не допускав. «Мені Бог дав одну жону.» – одного разу відрізав -« І іншої у мене не буде»
Андрій вдачею пішов геть не в матір. То була його, Хоми, неспокійна порода. Син в більшості мовчав, але місцеві хлопці знали, що він швидкий та дужий на розправу. Старалися не зачіпати. Та навіть від сина Хома не очікував що той зійдеться в бійці не або з ким, а з самим байстрюком Самуїла Ляща.. Звіра-хорунжого від імені якого трясло не одне місто Західної України. На диво, черствий як камінь , душогуб Лащ байстрюка свого любив. Наскільки слово «любов» може бути знайома такій людині.
Як Хома не допитувався через що здійнялася бійка, Андрій вперто мовчав. Він взагалі мовчав з тих пір як повернувся з Радомисля і сказав батьку кого він в бійці вбив не розрахувавши силу. Та сенсу дізнаватися причину Хома не бачив. Хорунжому буде теж не цікаво. Все що він захоче почути від Андрія та його родини то передсмертні крики.. Тож треба було щось вирішувати.. В цю хвилини безнадії до хати й прийшов чаклун з своєю безбожною пропозицією. Ні, Хома знав як і все село, що Звар- з -лісу -чаклун і якшається з старими богами. Та щоб таке … У Хоми волосся стало дибки від одної думки. Він би навіть і слухати не став, вигнав би собачого сина з хати… Але Звар підгадав час чорного відчаю..
«Дай мені часу, Звар, з рідними побалакати, з братом. Якщо йти то всім. Самуїл-звір в живих нікого не залишить» Дивлячись чаклуну в очі сказав Хома
« Говори, але пам’ятай до світанку не так вже й довго залишилось» Промовив Звар і сів на лавку .
В самий темний, передсвітанковий час люди і худоба вийшли з Борщеву. Видно що збиралися поспіхом. Діти тихенько плакали на підводі, жінки підганяли худобу. Хома раз за разом обертався назад. Де ж Андрій? Невже вирішив втікти? Все ж заради нього.. Ось і підійшли до урочища. Зупинилися. Чаклун почав розписувати якісь не зрозуміли символи по землі і щось бурмотіти собі під ніс. Знову обернувшись Хома побачив Андрія що стояв за спинами рідні, а поруч з ним Ганну.. Сусідську дівчину з бідної, але дружньої родини. Зрозумівши куди дивиться батько, Андрій обійняв Ганну за плечі і пригорнув до себе з викликом глянув на Хому.. Он воно що.. Тепер зрозуміло чому байстрюку не судилося землю топтати.. Староста кивнув сину. Якщо пішла за ним в таку дорогу, значить любить до нестями..Андрій помітно розслабився.
« Приготуйтеся» – сказав підвівшись чаклун « Зараз почнеться»
І ставши в центрі кола різко закричав на своїй бусурманській мові здіймаючи руки до небес. Нічне небо прорізала блискавка. Страшно загуркотіло. Земля під ногами в переляканих людей і худоби почала ходити ходором . Застогнала, загриміла і наче неохоче почала розходитись. Перед змушеними переселенцями відкрився чорний прохід.
« Швидше, швидше, не стійте» замахав Звар « Я довго не протримаю»
Люди, здригнувшись, несміливо почали рухатись до тунелю.
« Давайте, давайте, світанок скоро» підганяв їх чаклун. Останнім заходив Хома. На дворі вже починало сіріти і він кинув останній, тужливий погляд в сторону рідного села. Прощавай… І зник в переході. Чаклун посміхнувся. Є . Всі двадцять, а він двадцять перший.. Глузливо поклонившись комусь невидимому, що пильно спостерігав за ними, ховаючись серед пишної лісової крони. Чаклун теж зайшов в чорний зів землі і та моментально за ним зачинилася. Як води річки що насильно тримали дамбою, а потім в раз стали вільними.
Урочище» Селище» біля села Борщів вважається дивним, непростим місцем. Часто людей там водить, іноді й по декілька годин вийти звідтіля не можуть. А ще.. Говорять. Що якщо по великим святам прикласти вухо до землі, то на тому місці можна почути як б’ють дзвони великої церкви, що скликає жителів підземного царства на службу.
1

Автор публікації

Офлайн 2 тижні

AnnaMoz

18
Коментарі: 0Публікації: 10Реєстрація: 14-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 14.09.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій