Для голосування необхідно авторизуватись

Контакт Глава 6

Глава 6 “Ранок”

 

Ранок у мене видався важким. Дуже голосно дзвонив телефон. В мене боліла голова,
але все ж, пересилали себе, я сіла на ліжку. Телефон лежав на підлозі і все ще
видавав свої нестерпні звуки дзвінка.
– Ало. – відповіла я підводячись з ліжка.
– Чому так довго не відповідаєш? – запитував голос головного редактора з
телефону, – До тебе вже їде новий водій, який буде з тобою до кінця
відрядження. З тобою і твоїм оператором все добре?
– З моїм оператором? – перепитала я, – Так, в нас все добре.
– Це добре. – вона говорила зовсім без емоцій,- Для Ігоря ми викликали швидку,
котра приїде за ним і привезе до столиці. Можеш це йому передати.
– Добре, передам, дякую. – я підійшла до вікна і визирнула у шпарину між
занавісками і побачила, за ним сонячний день.
– Що там з твоїм сюжетом? Хоч щось зняти встигли?
– Та поки нічого конкретного. – збрехала я, адже в мене не було знято жодного
кадру, – Після Львову зможу надіслати першу частину сюжету.
– Ну працюйте. – промовив голос і зв’язок перервався.
Я хотіла, за звичкою, покласти до кишені телефон, але в цей самий момент, зрозуміла,
що я стою абсолютно оголена. На підлозі лежав мій одяг і судячи з того, що джинси
були скинуті разом з трусиками – то роздягалася я поспіхом. У пам’яті з’являлися
окремі фрагменти вечора. Згадала, що поцілувала оператора, котрий молодший за
мене на років п’ять, якщо не більше. На щастя, він ще спав. Збираючи речі з підлоги, я
згадувала, як їх знімала. Як він мене цілував. Як це можливо? Я ж кохаю свого
чоловіка. Який би він не був впертий і як би не ставився до моєї робити, але ж він мій
чоловік. В мене вже є син, я доросла людина і зробила таку помилку. Що робити?
Думки плуталися в голові, котра ще й боліла через випите віскі. Потрібно йти в душ, це
мені точно допоможе. Біля ліжка знайшла використаний латексний контрацептив.
Значить, ще щось розуміла цієї ночі, та замало, щоб не зробити такий недостойний для
дружини вчинок. Дозбиравши свій одяг, пішла у ванну кімнату.
Душ справді допоміг. Голова вже майже не боліла, а одягненою почувалася
впевненіше. Вода змила все, окрім почуття сорому та вини. З ванної кімнати я вийшла
впевненою в собі і розділена власною совістю.
– Доброго ранку. – сказав Вітя, стоячи переді мною в одних джинсах.
Я не встигла відповісти, як він підійшов до мене і спробував поцілувати. Це було
неприпустимо. Що він собі дозволяє? Його губи були зовсім поряд біля мого обличчя.
Не знайшовши кращого варіанту – дала йому ляпаса.
– Що ти собі дозволяєш? – прокричала відштовхуючи його, – Щоб більше такого не
було.
– Нічого не розумію. – його щока почала червоніти, – За що?
– Годі розмов. – відповіла впевнено як і належить поважному журналісту, –
Збирайся, нам час їхати.
Вітя нічого не відповів, опустив погляд і пішов до ванної кімнати. Я все правильно
зробила – переконувала сама себе в думках. Нічого не було, це все сон.
Знову задзвонив телефон, звісно, це був мій чоловік, він завжди вмів знайти самий
непідходячий час для дзвінка.
– Ти мала зателефонувати. – сказав він своїм дратівливо-спокійним голосом, – Чи я
знову невчасно?
– Та ні, вчасно, що ти хотів? – майже пошепки запитала я.
– Я тебе ледь чую, ти можеш говорити нормально?
– Та нормально я говорю. Що ти хотів?
– Що я хотів? – його голос підвищився, – Хотів дізнатися що з моєю дружиною.
Але, чую, що з нею все добре. От тільки в неї немає часу на сім’ю, а так все
нормально.
– Ну не починай.
– Добре, я все зрозумів. Гарного дня!
Я ледь стрималася, щоб не кинути телефоном, але розбитий телефон мені б зовсім не
допоміг в даній ситуації. Відчувала злість і безпорадність. Як він може мені не
довіряти? Він навіть не знає, що я зробила вночі і все одно не довіряє. Його недовіра
привела до цієї ситуації.
Взявши свій рюкзак, який навіть не відкривала з вчорашнього дня, я згадала, що так і
не подивилася на скопійовану інформацію з флешки, котру дав мені Максим. Потрібно
все сьогодні перевірити, не дарма ж його СБУ забрало. Потрібно зосередитися на
роботі і відкласти свої проблеми на другий план.
Коли почула, як Вітя відчинив двері ванної кімнати, я швидко вибігла з номера. Все
вирішиться саме, головне почекати, а поки зможу ігнорувати цього вискочку оператора.
Тітоньки на ресепшині не було, тому я відразу вийшла з готелю, перед яким саме
зупинився автомобіль з табличкою “Телебачення”.
– Доброго дня! – сказав молодий хлопець зачиняючи дверцята автомобілю, – Ви
Наталія?
– Доброго дня! – відповіла підходячи, – А ви новий водій?
– Так, мене звуть Олег. – водій відкрив мені дверцята, – Сідайте. Ще когось
чекаємо?
– Так, з нами ще оператор. – я подивилася на розбитий Ігорем автомобіль, – А що
з нею?
– Не переймайтеся, я вже викликав евакуатор і її відправлять до столиці. – Олег
усміхнувся, – Їдемо у Львів?
– Спочатку в лікарню. – заперечила я, – Потрібно провідати Ігоря.
– В такому разі, нам доведеться повертатися в Київ, адже його ще вночі забрала
швидка.
– І мені ніхто не сказав? – це мене дуже здивувало і навіть розсердило, – Як так?
З готелю вийшов Вітя несучи камеру і свій рюкзак.
– Ну все, можна їхати. – сказала я і сіла в автомобіль.

2

Автор публікації

Офлайн 1 день

Morik Ivan

47
Коментарі: 1Публікації: 30Реєстрація: 08-04-2020

Бронзове перо

Достижение получено 25.04.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій