Для голосування необхідно авторизуватись

Контакт Глава 8

Глава 8 “Андрій”

 

Рівно о шостій вечора я стояла біля входу в готель в очікуванні таксі. Коли задзвонив
мобільний, я очікувала побачити невідомий номер і почути голос Андрія. Натомість, я
побачила, що телефонує мій чоловік і як завжди невчасно.
– Привіт, в тебе щось термінове? – запитала я, вже точно знаючи його відповідь
– А ти вже ще зайнята?
– Якраз маю брати інтерв’ю. Ти не проти, якщо я тобі зателефоную після зйомки?
– А чому ж я маю бути проти?
– Я тебе люблю. – чесно зізналася я, але знову не встигла, адже Іван вже поклав
слухавку.
Здається, моє сімейне життя переживає не найкращі часи. От чому доводиться
вибирати між родиною і кар’єрою? За що мені це все? Невже я не маю права на
щастя? Чому, коли в мене з’являється шанс зробити прорив в кар’єрі, він завжди
проти? Чому йому все не подобається?
Думаючи про несправедливість життя, я навіть не помітила, коли до готелю під’їхало
таксі.
– Ви замовляли таксі? – опустивши скло запитав водій.
– Я? – трохи розгубилася і просто дивилася на водія.
– Тоді сідайте – відчинив дверцята зсередини.
Сівши в автомобіль, автоматично пристебнула ремінь безпеки і подивилася на водія.
Він усміхався, що мене дуже здивувало.
– Щось не так? – запитала міцніше стискаючи лямку рюкзака.
– Все добре. – він простягнув руку для привітання, – Мене звуть Андрій, а вас
напевно Наталія? Ви мені телефонували.
– Ви таксист? – потиснула його руку, – Я думала ви вчений.
– Це авто мого знайомого, взяв для зустрічі з вами. – провернув ключа і завів
двигун, – Я фізик з інституту фізики конденсованих систем. І мені є чим
поділитися з вами. – знову усміхнувся, – Не проти, якщо ми проїдемося містом?
– Як вам буде зручно. – з моєю професійною усмішкою.
Автомобіль від’їхав від готелю і поїхав вечірнім містом.
Я розповіла Андрієві про все, що дізналася з файлів переданих Максимом.
Прочитала йому план. І звернула його увагу на проект “стіна”. Андрій лише слухав.
Коли я закінчила свою розповідь, кілька хвилин ми просто мовчали.
– У вас ці дані з собою? – нарешті запитав він.
– Так, на ноутбуці. – випалила я, – Вас щось зацікавило?
– І вас це також зацікавить. – Андрій вказав пальцем на заднє сидіння, – Там
лежить тека з документами.
– І що в них?
– Там описаний проект “Стіна”. Наш інститут приймав участь у його створенні.
– Ви повторите це на камеру? – запитала я і дістала теку, – Нам потрібно зняти
Інтерв’ю.
– Звісно, я вам все розповім на камеру. – через паузу додав, – Якщо ви мені дасте
переглянути ваші файли. Тоді я зможу розповісти більше.
– Давайте я вам скопіюю всю інформацію. – дістала ноутбук, – У вас є флешка?
– На жаль немає. Але це не проблема, вони продаються на кожному кроці.
– Тоді поїхали в магазин. – я усміхнулася, – А доки їдемо, ви не могли б розповісти
що це за проект “Стіна”?
– Це своєрідна радіостанція, котра випромінює хвилі на певній частоті. Навіщо
вона, мені не відомо, але з ваших файлів я надіюся це дізнатися.
– Як ви вважаєте, що відбувається? – запитала я, в надії, що вчений фізик знає
більше ніж я.
– Гадаю, це якийсь збочений експеримент. Але довести цього ні я, ні ви не
можемо.
– Я зможу. – справді вірила своїм слова, – Заради цього я і веду розслідування,
щоб показати людям правду.
– Ви дійсно вірите, що людям потрібна правда? Що їм не краще залишатися у
своїх фантазіях? Ви хоч раз уявляли ситуацію, коли всі все знають?
– Я переконана, що люди мають все знати.
– Вам видніше, ви ж журналіст. – Андрій усміхнувся і зупинив автомобіль, –
Зачекаєте, доки я сходжу в магазин?
Я залишилася в автомобілі дивлячись на нічне місто. Коли Андрій повернувся, ми
скопіювали файли на флешку.
– Якщо ви не проти, я вас відвезу до готелю. – Андрій сховав флешку в кишеню, –
Вранці з вами зв’яжуся.
– Добре. Можна планувати на завтра інтерв’ю?
– Плануйте, от тільки я вас прошу, не виходьте з номера до ранку.
– Чому? – мене його прохання здивувало, – Що ви знаєте?
– Конкретного нічого. Але одного журналіста, котрий цікавився моїми теоріями,
нещодавно сильно побили невідомі. – знову усміхнувся, – А ви мені
сподобалися.
Решту шляху до готелю ми майже не розмовляли. Андрій керував автомобілем і
розповідав про будівлі повз які ми проїжджали. Я ж сиділа і обдумувала його слова про
побиття журналіста і про те, що Максима так нахабно заарештувало СБУ. Здається я
роблю серйозний сюжет. Мене ця думка порадувала, адже це моя мрія, зняти сюжет,
котрий викличе резонанс в суспільстві, а ще краще – у всьому світі.
Ми попрощалися зупинившись біля готелю. Андрій пообіцяв вранці зателефонувати, а
я в свою чергу не виходити з готелю. Швидко пройшовши повз ресепшн я піднялася до
свого номеру. Вже тримаючи ключі в руках, щоб відчинити двері, згадала, що Вітя, цей
псевдо оператор не відповів на мій дзвінок і міг зірвати важливу зйомку. Потрібно
влаштувати йому виговір, щоб знав, хто тут головний. Сховавши ключі в рюкзак, я
пішла до його кімнати.

2

Автор публікації

Офлайн 3 місяці

Morik Ivan

45
Коментарі: 1Публікації: 29Реєстрація: 08-04-2020

Бронзове перо

Достижение получено 25.04.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій