Для голосування необхідно авторизуватись

Одного разу в квартирі…

Як ви знаєте, студентське життя наповнене навчанням, заліками, конспектами,
практичними, практиками, парами та бажанням навчатися… Хоча ні, це скоріше
студентське життя тих, хто і справді дуже хоче вчитися, а не працювати в фастфуді і на
корпоративах хвалитися тим, що в нього диплом економіста чи юриста чи ще якийсь
там диплом. В цей самий час, казати, що життя склалося так, що потрібно трохи
поробити на цій роботі, а потім шукати щось краще. Хоча, і це не завжди правда.
Інколи, студенти насправді хочуть вчитися, здавати заліки, вчасно закривати сесії і
отримувати стипендії.
Знову щось не те…
Студенти хочуть жити по дорослому, заробляти гроші на підробітках, саджати
дерева, кущі, квіти, копати траншеї і при цьому всьому, казати, яку вони важливу
професію здобувають в університеті. Зароблені гроші, студенти, звісно, витрачають на
дуже потрібні речі: додаткові курси по деяким предметам, на цікаві книги, на алкоголь,
сигарети, а іноді, і наркотики, а якщо пощастить з сексуальним вихованням, то на
презервативи.
Загалом, всі студенти схожі у своїх бажаннях, от тільки пропорції в усіх різні. В
одних це навчання, музеї, книги та вино на свята. В інших – портвейн розбавлений
пивом, музика і марафон навчання за тиждень до сесії. Є ще студенти з великими
грошима, але в них все взагалі інакше, та і не про них ми будемо говорити.

Зима, сніг, парк. До парку, з роками, притулився маленький, новий, за мірками
міста, мікрорайон з будинками для сімей військовослужбовців з військової частини, що
знаходилася аж в п’ятдесяти метрах від крайнього будинку. За певних обставин, в тому
числі і занепаду даної частини, мікрорайон був небагатий, а тому, багато квартир
здавали в оренду студентам, здебільшого тим, котрі навчалися в університеті, що так
зручно примикав до парку з протилежного боку. В одному з будинків, в тому, де на стіні
фарбою написали “панки не вмирають”, а поряд, велику літеру “А” в колі. В під’їзді
прибраному тіткою Дашою, колишнім вахтером в гуртожитку, а нині щасливою
пенсіонеркою змушеною працювати. В квартирі на вхідних дверях якої хтось видряпав
“притон”, жили не в міру збалансовані в своїх бажаннях студенти.
На маленькому ліжку, розрахованому на одну людину, спало двоє. Штори в
кімнаті були закриті, тому, панувала темрява, хоча на дворі вже був день, що поволі
наближався до вечора. До кімнати зайшов хлопець в неймовірно великих кросівках для
його худорлявої статури.
– Ви теж на пари не пішли? – запитав він, сідаючи на ліжко.
– Що ти хочеш? – з під ковдри з’явилася рука і спробувала його вдарити, – Іди ти,
дай поспати.
– Я суп зварив. Вставайте.
– Дай поспати! – рука знову сховалася під ковдру, – Великий гріх будити людей так
рано.
– Вже не рано, а скоріше пізно. – хлопець підвівся, – Ви і так до самого вечора
спали.
– Як до вечора? – дівочий голос з під ковдри, – Я ж мала сьогодні на пари піти.

– Ну на пари ти вже точно не встигнеш. – хлопець вхопив ковдру рукою і потягнув
її за собою виходячи з кімнати і розкриваючи голі тіла на ліжку.
Не слухаючи образливих слів в свою адресу, хлопець кинув ковдру в коридорі і пішов,
мов мінотавр, стукаючи своїми велетенськими кросівками, до іншої кімнати. Та не встиг
він дійти, як двері відчинилися і звідти з’явилася голова:
– Який суп? – запитала голова
– Гречаний.
– Фу, ти козел, я хотів гороховий. – голова знову сховалася за дверима.
Мінотавр пішов до кухні. Через кілька хвилин за столом сиділи всі – мінотавр зі своїми
кросівками-копитами, голова, от тільки на цей раз вже з тілом і оголена парочка котра
була вже одягнена. В кожного було по тарілці ще гарячого гречаного супу.
– Що будемо робити? – запитала голова з тілом, в паспорті якої було написано
Сергій, – Я пропоную вийти за пивом, трохи пройтися, а потім дивитися круті
фільми.
– Знову пити? – вже одягненій Лілі, навіть сама думка здалася божевіллям, – А
просто подивитися фільм не варіант?
– Просто, то для слабаків. – Сергій підняв тарілку, – З такою закускою взагалі
треба горілку пити. Юра, ти за?
– Я подумаю. – Мінотавр театрально почухав бороду, точніше пушок, що ріс там,
де в дорослих росте борода, – Я подумав, що краще пиво.
Оголене тіло номер два, котре також вже вдягнулося і звалося Максимом по паспорту,
а Максом в житті, мовчки їло суп і не втручалося.
– Ви всі скучні якісь. Козли. – Сергій вказав ложкою на Лілю, – А ти коза.
– Їж тихенько, доки не забрали. – дівчина взяла ложку з рук Сергія і почала їсти,
подаючи приклад.
Розмови скінчилися, і було чутно лише стук ложок об тарілки і тихий стук у двері.
– Кого там принесло? – Сергій швидко встав і пішов до дверей, – У нас гості.
За кілька секунд кухня почала наповнюватися людьми: першим зайшов Васінька з
великим пакетом у руці, хоча на його фоні пакет здавався не більшим за дамську
сумочку, слідом за ним – Ворон, у чорному потертому шкіряному плащі і підведеними
чорним олівцем очима. Вслід за цими двома, сміючись увійшли Кнопа та Віка, дві
маленькі на зріст, навіть на пів голови нижчі від Лілі дівчини. Потім у дверях з’явився, з
відкритою пляшкою дешевого портвейну, Вірус – вважаючий себе комп’ютерним генієм,
а насправді, просто невдаха, що любить комп’ютерні ігри. Останнім до кухні, Сергій
завів під руку Пастора, названого так в честь його прізвища яке і було Пастор.
Всі почали вітатися і відпивати з відкритої пляшки порошкового вина, котра
швидко стала порожньою ледь всі обмінялися привітаннями.
– А ми до вас в гості. – Пастор дістав пляшку з пакета, що вже стояв на столі, – Ви
ж не проти?
– Та чому ж ми маємо бути проти? – Сергій взяв пляшку з рук Пастора, відкрив її і
зробив кілька ковтків, – Будьте як вдома.
– Тоді давайте стакани, ми вам принесли подаруночків. – Васінька почав
викладати на стіл вміст пакета, – Ось вам ковбаска, ось горілочка, ось портвейн,
хліб, сигарети. А ось це трава для любителів. І трішки пива.
– А де ви скільки грошей набрали? – запитав Макс беручи в руку пакетик коноплі
розміром з чимале яблуко, – Ви банк пограбували?

– Та ні, заробили. – Пастор усміхнувся, – Я вам потім розповім, може ви з нами
працювати захочете.
– Це де працювати? – запитала Ліля, – Ви цю гидоту продаєте?
– Звісно ні. – розсміявся, – Потім розповімо, зараз це не має значення.
Суп зі столу забрали, а замість нього, на столі з’явилися стакани, рюмки, нарізана
ковбаса, мариновані гриби, та чорний, недбало порізаний тупим ножем хліб. Рюмки
швидко наповнилися горілкою, а дівчатам у склянки – портвейн і всі випили.
– Швидко давай наливай, ато не встигнеш. – Вірус почав складати рюмки біля
Сергія.
– Куди не встигнемо? – здивувалася Кнопа.
– Потяг відправляється, потрібно швидше пити. – Сергій почав наповнювати
рюмки, – Готово! Швидко п’єм, поки не почалося!
– Ну, за відправлення потягу! – виголосив тост Пастор і всі знову випили.
За десять хвилин, поспішаючи на потяг, всі випили ще шість рюмок. І тут, потяг
відправився. Випите вплинуло на всіх, і всі, в один момент згадали, що потрібно
закушувати, але було вже пізно. Алкоголь зробив свою справу.
Непевною ходою, Макс з Лілею пішли на балкон.
– Щось ви дуже поспішаєте. – сказала Ліля даючи Максиму сигарету, – Ви так
довго не виживете.
– Та я знаю, але ж потяг відправляється. – усміхнувся, взяв сигарету, підкурив і
простягнув запальничку дівчині, – Думаю, зараз темп знизиться, бо я так довго
не витримаю.
– Ну постоїмо, покуримо, пропустиш кілька чарок.
– Да, замінимо більше зло на менше?
– Якось так. А що це в них за свято таке на передодні сесії?
– Я не знаю. – глянув у вікно в кухню, де решта в черговий раз випила за
відправлення потягу, – Можливо проплатили “бульдозера”*?
– Та звідки в них гроші на це? Вони зазвичай на пляшку портвейну скинутись
не можуть, а тут заплатити викладачеві? Це ж великі гроші.
– Може тому і п’ють, що нічого не зміниться. – Макс поцілував Лілю, – Головне, що
в нас все добре, а вони нехай роблять що хочуть.
Ліля збиралася відповісти, але в цей момент, на балкон увірвався Сергій з великою
люлькою для куріння в руках.
– Пити більше не можу. – дістав з кишені пакет з коноплею, – Потрібно провітрити
голову перед наступним заходом. Ви зімною?
– Та ні, дякую, нам і сигарет вистачить. – Ліля простягнула запальничку, –
Потрібно?
– Звісно! – Сергій взяв запальничку і недбало забивши люльку, підкурив. – Папа
запускає ракету.
Сергій затягнувся на повні легені димом, потримав його в собі і видихнув сідаючи на
підлогу.
– Ну ви тут розмовляйте, а я тихенько посиджу.
– Ти в нормі? – Макс рукою похитав його голову.
– Я зайнятий, козли, мені відкриваються таємниці квантової механіки.
– Ну займайся своїм. – Ліля усміхнулася, – Пішли до решти.

На зміну парочці, що виходила з балкона, на нього вийшли всі, окрім двох дівчат і
Васіньки.
Залишивши на балконі своїх друзів, котрі вже почали передавати по колу
люльку, Ліля з Максом повернулися до кухні, де в цей момент Віка і Кнопа цілувалися,
а Васінька знімав їх на телефон. Помітивши новоприбулих, Васінька сховав телефон і
усміхнувся.
– Ну що, вип’ємо за кохання? – промовив він простягаючи пляшку портвейну.
– За кохання можна. – Макс зробив ковток і передав пляшку дівчині, – А ви тут
розважаєтеся?
– Можна і так сказати. – Кнопа взяла подругу за руку, – Там вже курять?
– Ну, Сергій вже запустив ракету. – Ліля простягнула пляшку Васінькі.
– Залиш собі. – він взяв дівчат попідруки, – Ми пішли вдихати реальність.
Спокійну бесіду на кухні перервав шум на балконі. Макс, який саме розповідав
свої плани на зимові канікули, різко встав і пішов на балкон, та побачене змусило його
зупинитися в дверях.
На підлозі сидів Сергій і зовсім не розумів що діється, навіть те, що в нього на
голові були одягнені дівочі трусики, а поряд з ним, лише в бюзгалтері і кедах, стояла
Кнопа тримаючи в руках люльку. Васінька штовхав Сергія ногою, той падав на кеди
дівчини і знову підводився. Пастор стояв з телефоном в руках і знімав все це на відео.
Юра лежав у кутку балкону, з розбитою губою, прикриваючи собою Віку. Над ними
стояв Вірус з телефоном в руках.
– Що ви тут робите? – Макс спробував відштовхнути Васіньку, та забракло сил.
Пастор опустив телефон, усміхнувся і з розмаху ударив Макса в обличчя, з такою
силою, що той залетів назад в кухню. Ліля запанікувала і просто застигла на місці,
дивлячись як Пастор повільно заходить на кухню, як він схиляється над її хлопцем, як
він дістає з кишені телефон, як фотографує закривавлене обличчя, як фотографує її,
як повторно б’є Макса по обличчю, але цього разу вже ногою, як випрямляється і йде
до неї. Час немов загустів, і тік повільно, як тече ртуть чи сироп від кашлю, що вона
пила в дитинстві, з дивним присмаком. Пастор вже стояв поряд з нею і тримав свій
телефон перед її обличчям так близько, що вона бачила своє відображення в
маленькій камері. І в цей момент час прискорився – спалах камери розтягнувся на цілу
хвилину, чи на кілька хвилин, для Лілі час став відносною величиною. Погляд ковзнув
по столі, а рука сама вхопила пляшку з портвейном і немов блискавка пронеслася до
обличчя.
Час знову перетворився на ртуть.
Портвейн виливався з пляшки окроплюючи стіл, її руку, телефон, потрапляючи на обличчя
Пастору і перемішується з його кров’ю. І час знову повернувся до своєї лінійності та
стабільності. В руках Ліля тримала розбиту пляшку, а навпроти неї стояв Пастор із
закривавленим обличчям. Побачене налякало її, тому кинувши залишки пляшки на
підлогу, вона вибігла в коридор. Макс, повернувшись в реальність, побачив свого
кривдника у вразливому стані, вхопив його за ногу і повалив на підлогу. Притиснувши
його до підлоги коліном, він почув, як відчинився замок вхідних дверей.
– Тікай! – прокричав і вдарив кулаком в закривавлене обличчя Пастора.
Час знову зупинився в той момент, коли почулися важкі кроки за спиною. Макс лише
встиг повернути голову і побачити Васіньку, котрий біг через кухню. Вхопивши його за
футболку, Васінька з легкістю відірвав його від землі, і як в кращих традиціях охоронців
пабів, вхопивши іншою рукою за ремінь джинсів, з усієї сили вдарив ним об
холодильник. Ліля вже зробила крок за двері, але почувши глухий удар, зупинилася
лише на секунду, та цього було достатньо, щоб сильна рука затягнула її знову в
квартиру. Ще секунда, і вона лежала біля ніг Пастора, що саме підводився з підлоги.
– Зачини двері. – сказав він витираючи рукавом кров з обличчя, – Ну що, ви самі
винні.
Діставши з кишені розкладний ніж, Пастор схилився над Лілею і перш ніж вона встигла
зреагувати – розрізав її футболку на грудях, оголивши білий в червоних плямах
портвейну бюстгальтер. І знову з’явилися спалахи від телефону, та дівчина,
побачивши свого хлопця непритомним, злякалася і лише дивилася на його нерухоме
тіло.
– Ми мали лише фотографувати. – сказав Васінька сідаючи на стілець, – Ми так не
домовлялися.
– Я знаю, але йому сподобається. – Пастор продовжував фотографувати, – Пізно
вже боятися, а вони самі винні.
– Ну як скажеш, ти ж з ним домовлявся. – Васінька налив в склянку горілки і випив,
– Він точно все зробить?
– Годі говорити. – Пастор вказав на Лілю, – Я тут сам, біжи глянь, що там на
балконі робиться.
Васінька ще раз випив і пішов на балкон. Зупинившись в дверях, він підкурив сигарету і
оглянув балкон. Сергій як і раніше був відірваний від реальності, з трусиками на голові,
лежав на підлозі. От тільки тепер на ньому сиділи Кнопа і Віка абсолютно оголені і
трусилися від холоду і страху, а Вірус їх фотографував. Юра ж сидів у кутку, обійнявши
власні коліна і шморгав закривавленим носом.
– Закінчуй тут, нам потрібно тікати. – Васінька кинув сигаретою в Юру, – Там
маленькі проблеми.
– Та куди закінчувати? Я тільки почав. – Вірус підвівся і простягнув телефон, –
Сфоткаєш мене?
Без слів, Васінька взяв телефон і увімкнув запис, в той момент, як його компаньйон
почав розстібати пояс на джинсах. В цей момент, Юра, немов змія, стрибнув і повалив
на землю Віруса. Не вимикаючи запису, Васінька взяв хлопця за горло і з силою кинув
його у вугол де той сидів ще секунду тому.
– Продовжуй. – сказав він допомагаючи другу підвестися, – Мені подобається.
Дівчата, побачивши що відбувається, закричали і кинулися до дверей, та вихід їм
перекрив Васінька, він усміхався і продовжував знімати. Дівчата завмерли і на балконі
запанувала тиша, лише слабкий хрип чувся десь знизу. Відштовхнувши дівчат,
Васінька побачив, що Сергій, котрий до цього був майже непритомний, обхопив руками
шию Віруса і з усіх сил душив його.
– Та ви знущаєтеся. – вдарив Сергія ногою по обличчю і той знову відключився, –
Що ж ви всі пручаєтеся? Просто зробіть що потрібно і ми підемо. Всі зрозуміли?
У відповідь він почув лише сухий кашель Віруса. Дівчата обійняли Юру і сиділи в кутку.
– Да, знімати тут немає що. – Васінька сховав телефон і підняв товариша, котрий
все ще кашляв, – Пішли звідси.
– А що з ними робити? Все пішло не за планом?
– Віктор казав, що все вирішить. Ми, що обіцяли те і зробили.

Васінька взяв Віруса за руку і виштовхав його на кухню.
– А ви сидіть тихо, ми вже йдемо. – вказав пальцем на Сергія, – Тихо, зрозуміло?
Щоб я не повертався.
На кухні Пастор саме сміявся і фотографував пару на підлозі.
– Пішли вже. – прокашлявшись відволік його Вірус, – Нам вже час іти.
– Вони ще не покарані за свої дії. – Пастор вдарив ногою непритомного Макса, – Я
ще не закінчив. Що там решта?
– Сидять в кутку і плачуть. – Васінька усміхнувся, – Все під контролем.
– Під яким контролем? Там вікна відчинені. Швидко туди.
Васінька ще кілька секунд усміхався, потім усмішка змінилася на гримасу здивування і
він побіг на балкон. Пастор плюнув кров’ю йому в слід, повернув свій погляд до
парочки на підлозі, та дівчини там не було.
– Де вона? – закричав він, – Вірус, де вона зникла?
Вірус здивовано подивився на Пастора, потім на двері на балкон, на непритомного
Макса і розвів руками.
– Ти взагалі дурний? – Пастор повернув голову до дверей, – А це ще що?
В дверях стояла Ліля тримаючи в руках лижну палку, що залишилася в квартирі від
власників. Пастор не встиг зреагувати, як вістря палки увійшло в його око.
– Вася, тікай! – закричав Вірус і побіг на балкон.
Отямившись, Ліля витягла лижну палку з ока Пастора і той впав. Повільно, з острахом
зазирнула на балкон. Сергій лежав на підлозі, дівчата з Юрою сиділи в кутку
прикриваючись своїм одягом, а у вікні якраз зникала спина Васіньки.
– Що робити? – запитала Віка витираючи сльози.
– Викликай поліцію. – сказала Ліля і кинувши лижну палку заплакала, як немовля в
якого ріжуться зуби – захлинаючись слізьми.

________________________________________________________________
* Бульдозер – викладач, котрий допомагає студентам здавати сесію за гроші

 

1

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Morik Ivan

47
Коментарі: 1Публікації: 30Реєстрація: 08-04-2020

Бронзове перо

Достижение получено 25.04.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій