Вони зустрілись:
Літо й Осінь.
Вона цвіла і барвами лилась,
А Літо заплітало їй лиш коси,
Вони кохались, та прийшла пора.
Літо зникало, відходило знову,
Ховалось в жовтих лисинах дерев.
“Та я повернусь, я з’явлюся нове,
Як тільки весни відійдуть з дібров”
Осінь сміялась, гралася із Літом,
Вони кохались, в них була любов,
Та Літо зникало, відійшло у вічність,
Родились сльози Осені… Та знов
Воно вернулось на хвилину з лісу,
Поцілувало Осінь у чоло, –
“Я знов прийду, і буде нове Літо,
І сльози лити вже нема чого.”
А Осінь злилась, сипала дощами,
Вітрами здула шати із дерев,
Спалила трави, всі пожовклий квіти,
Кричала криком з поля до морів.
Їй не хотілось більше тої муки –
Любов раз в рік, два тижні на любов.
Вона безсила зимам впала в руки,
Чекати треба Літа рік ще знов.
Минали тижні і лист години,
Проходив місяць кожен день за днем,
Кінчалось Літо, і зустрілись знову
У темнім лісі десь серед дерев…
Автор публікації
