Пройшло, пролетіло і крапка,
А, може, ще кому лишить?
Розтало усе, ніби хмарка,
Розумно було б – відпустить.
Неначе надійно ховала
Від заздрощів, “чорних” очей.
Питали, та я все мовчала,
Про це не вела я речей.
Бо знала: любов любить тишу,
Боялась її я злякать.
Можливо, її ще покличу?
Та, радять: не треба кричать.
Та де ж це вона притаїлась,
У піжмурки грає зі мною?
Невже в бездоріжжі згубилась,
Чи стала вже просто чужою?
Кричи, чи мовчи, та як хочеш,
Десь ділася казка…нема.
А ти її все ж виглядаєш?
Картинка, дивись, все ж німа..
2 коментарі “Крапка…”
Прекрасний вірш! Сподобалось!
Дуже гарно, браво. 👍👍👍