Вчорашній день приніс нам трохи снігу,
Недовгий час дивився він в вікно,
Ввірвався до господи із розбігу
І все подвір’я з ночі замело.
Весна складала плетені сандалі,
Ще й суконьку коротку до колін,
У чемодан, придбАний на вокзалі,
Та й на дорожку сіла на ослін.
Їй в очі зазирало ясне сонце
І лоскотало щоки, і чоло.
Дивилось в світ малесеньке віконце,
Чекало весну зморене село.
З-за обрію летіли дикі гуси,
Вони втомились буть на чужині,
Їм снилось рідне поле чорновусе
І сині очі річки вдалині.
А лісом, по занедбаній стежині,
Ішла весна й садила первоцвіт.
Чіпляли ноги лісові ожини
Й ховали слід розтоптаних чобіт.
І ліс радів, і небо усміхалось,
І вітер ніжно пестив пір’я хмар.
Липкі бруньки на сонці наливались
І розсівалась тінь зИмніх примар.
Автор публікації
2 коментарі “Весна”
Весна. Це вічна тема для класичної поезії. Поетично та барвисто. Вражає реалістична поетична форма, яка відтворює яскраві пейзажі весни.. Відчутний вплив світової пейзажної лірики. Вражений
Гарна прегарна Ваша весна👍👍👍