Захмарило. Дай, боже, піде дощ.
Дасть пити спраглій в спеці лісосмузі,
Схиливсь на плечі деревію хвощ,
В’яне пирій в засмученому лузі.
Земля потріскалась і збилась у грудки,
Скрутило пижмо листя за сараєм,
Вкладалась рима у мої рядки
І скніла за безпечним, дружнім маєм.
А дощ не йшов, не крапав, не росив,
Не стукав в вікна і не гупав в двері.
В замін, що хочеш в мене попроси
Лише з’явись у нашій атмосфері.
Наповни ріки всохлі досхочу,
Налий калюжі на сухій дорозі.
Я повні відра з даху наточу
І залишу до ранку на порозі,
Аби доволі напилася ніч,
Щоб зорі свої личка повмивали,
Щоби світили краще увсібіч,
З новою силою сіяли в небокраї.
Нехай степи прокинуться від сну,
Хай оживуть всі луки і діброви,
Хай пригадають всі свою весну…
Та спека гордо малювала брови.
Автор публікації
