Ти читала мої чудернацькі щоденники,
потрапляла щоразу у світ невідомого,
промовляла словами тобі невимовними,
не знаходила їх у книгарнях священників.
Ти втрачала відрізками час у безмежності,
де небесне світило розбилося гранями.
Ті, що перші, назавжди тепер є останніми –
Філософія нищить межу обережності.
Не обмежене бачення горизонталями
Та примарним поняттям стандартного кольору,
не можливо здійснити, бо жодного наміру –
намагання стають надтонкими вуалями.
Ти мене повертала у простори дійсності,
приховавши мої загадкові рукописи,
припиняла потік нешаблонності дописів
та думок вимикала постійні розбіжності.
Не зігрітися полум’ям тихо згасаючим.
Я зникаю в буденності вашого простору.
Не загоїти рани розмовами гострими,
до свого повертаюсь у снах засинаючи.
03.02.2021
P.S. Картина Пабло Пікассо.
Дві дівчини, що читають. 1934
(Авангардна течія – Кубізм)
Автор публікації
Думки, мов птахи, в пошуку свободи, мандрують лабіринтами життя.
