Буває, так туга за нею здолає.
Лиш очі закрию і бачу її.
І наче прожитих тих років немає,
Бабуся жива і обід на столі.
Всміхнеться і скаже: « Поїж же онучко.
Ось борщик з сметаною і пиріжки».
А я підведуся з стільця свого рвучко,
Її обніму, припаду до руки.
Притисну до себе ті руки трудящі,
В мозолях, у вузликах прожитих літ.
Вони найніжніші у світі, найкращі!
Бо скільки ж мене рятували від бід.
… Так щемко на серці. Бабусі немає.
Покинула нас, і пішла за межу…
Та навіть і звідти мене зберігає,
І бачить, як я по життю все біжу.
Автор публікації
Коментарі: 22Публікації: 114Реєстрація: 12-04-2020
Достижение получено 14.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій
Достижение получено 21.04.2020
Титул: Небайдужий читач
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій
