Іду по світу білою вороною,
Із зачіскою вогненно – червоною,
Із вірою у правду і добро,
Підживлюю надії джерело,
Спіткаюсь об довіру до людей,
Та завтра буде знову новий день,
І світло розжене туман печалі,
А що там далі? Що там буде далі?
Нові помилки і розчарування.
Тривога в серці, на душі вагання…
І хрест, що зрісся вже, давно зі мною,
І, мабуть, звичка до гіркого болю,
З яким живу уже багато літ,
І слово подарує ще політ.
А ще найголовніше щастя в світі,
Яким всі дні любов’ю обігріті,
– Три сонця, три наснаги джерела,
Що Божа благодать мені дала!
Натхнення й сила – щоб життю радіти.
Найбільша в світі ніжність – мої діти.