Як руки і серця єднають двоє,
Стають на вишиваний рушничок.
З”являються синочок в них чи доня –
Благословляють хлібом-сіллю знов.
Та на рушник кладуть той хліб рум”яний.
Ікона ще в матусиних руках,
Обрамлена вона теж вишиваним
Біленьким рушником.Минає час
І діти вже збираються в дорогу,
Яку для себе вибрали в житті,
З собою їм дає матуся знову
Рушник, що у барвистім вишитті.
Так супроводжує постійно українців
Рушник той вишиваний – оберіг.
Щоби на кожній їх життя сторінці
Всюди від лиха та біди беріг.
Коли візьмеш його, то відчуваєш
Неньчиних рук турботу і тепло.
Пахне домівкою все те в чужому краї,
Що стільки літ на рушнику цвіло.
2020 р.