Бузок цвіте у рідному селі,
Так ніжно заглядаючи до хати, –
І спогади про радощі й жалі
Не можу вже від себе відігнати.
Щось кличе мене знову усадок,
Де сливи синьобокі дозрівали,
Де знала кожне дерево й куток,
Й жоржини пишногруді зацвітали.
Були вони, здавалось, до небес:
Бузкові, білі, жовті і червоні…
Підстрибував ласкаво тоді пес,
Берізка все пишалася у кроні.
І зарості малини, наче ліс,
Так вабили мене, малу дитину,
І ружа між берези довгих кіс
Лягала собі гордо понад тином.
Зозуля поряд в зелені жила,
Так часто чиїсь роки рахувала…
Чому ж це я сюди тепер прийшла
І в спогади дитячі завітала?
Бузок цвіте у кожному селі,
Моє тепер – вже іншим рідним стало.
Напевне, хтось то серцю і велів
Згадати все, що не позаростало…
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 111Реєстрація: 31-07-2018
Достижение получено 22.04.2019
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій
Достижение получено 04.09.2018
Титул: Небайдужий читач
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій
