Слова, слова – мов паростки надії,
Шукає серце в подиху роси,
Утомлене, забуте, таки сміє
На білому очікувать краси.
На чорному уміє малювати
Невпевнено, крізь сльози і жалі,
Зворушливо-привітні миті свята
І кликати окрилено в політ.
Слова, слова, у спеку ви – спасіння
І лагідні обійми у снігах,
У дощ ви – непідкорене горіння
І думка, подарована в віршах.
Для когось – непомітна пара рими,
Комусь – незрозуміле і пусте.
Поезія мовчатиме з такими,
А з нею щось у серці проросте.
Проб’ється крізь буденну павутину,
Розтопить у долонях навіть лід,
Розрадить знов покинутую днину
Поезії незримо-дивний світ.
Думок на тему “Поезія”
гарно сказано. справді, слова створюють отой “незримо-дивний світ”.