Чомусь без волі все не так…
Не веселить… не надихає…
Земля повзе, мов той слимак,
що втратив мушлю і кульгає…
Чомусь без віри все не те…
Там мало кисню, тут поваги…
І, наче, думаєш – пусте,
а ніт!
І мучишся від спраги…
Чомусь без духу все не в смак…
Ні борщ… ні бринза… ні квасоля…
Їсиш, мов бідний неборак:
мозоль в долоні, ноги голі…
Чомусь без серця все, мов лід…
Крихке… холодне… ледь прозоре…
І тин бажання без воріт…
Й тьмяніють вихололі зорі…
Чомусь без тебе я – не я,
а так… простенька замальовка…
І сила втрачена моя,
немов в пораненого вовка…
А ти для мене – всі і все:
і воля, й віра, дух і серце…
Мій янгол, доля нас несе,
мов відображення в люстерці,
щоб той наш, місячний, Синай
здіймав нас вгору мить від миті,
і дарував щоденний рай
свого відродження у світі…
Автор публікації
