Садок травневий потопав в красі,
Впивався кришталевою росою ;
Старенька мати, сивина в косі,
Дивилася в віконце із журбою.
Ось так щодня сидить і жде дітей,
А ті забули стежечку до неньки,
Віддала б навіть серце із грудей,
Щоб тільки їх побачити, рідне́ньких.
Малює старість зморшки на чолі,
А пам’ять лине у минулі ро́ки,
Як бу́ли дітки зовсім ще малі,
Як перші у житті робили кроки.
І перше слово, перші сльози й сміх-
Закарбува́лось все в душі у мами,
Усе її життя було́ для них,
І дні в труді́, і ночі зі сльоза́ми.
Усю себе відда́ла діточка́м,
Ні ласки, ні любові не жаліла,
Спішила у неділю в Божий храм,
За них – коханих Господа молила.
Розповідала дивні їм казки́,
Співала мелодійні колискові,
Леліяла, лишень би діточки́
Щасливі бу́ли в неї та здорові.
Минуло. Діти виросли давно,
По світі розлетілися пташка́ми;
Сидить старенька, дивиться в вікно
І жде, коли ж прийду́ть вони до мами.
А за вікном садок в красі стоїть,
В росі травневій так і потопає;
Прийдіть до мами, ді́тоньки, прийдіть,
Допоки ще жива і вас чекає!
Автор публікації
Поетеса
Титул: Небайдужий читач
