Я вранці зварю тобі кави міцної

Я вранці зварю тобі кави міцної.
Два вкину солодких цілунки до чашки.
Он чуєш, зітхає наш сон за стіною:
Одному йому залишатися тяжко.
Ти вдягнеш мені свої теплі обійми,
Щоб я не замерзла бува ненароком.
Хвилинку у дверях з тобою постіймо
І підемо з дому своїм кожен кроком.
А ввечері, стомлені, знову до хати
З роботи нестимемо перипетії.
Хоча домовлялись їх ззовні лишати
І знову забули. А сон повний мрії
До ліжка пошвидше нас повкладати
Й між нами влягтись. У холодному ліжку
Я зовсім обійми не хочу скидати.
І ти обійняв мене трепетно, ніжно…
Образився сон й почалапав із хати.