Для голосування необхідно авторизуватись

Не кохана

Вона пішла,а він не зупинив,
Лишень провів очима стан шикарний.
Ну що зробив?Ну що не так зробив?
Що щастя геть зникало завуально…

Вона пішла так просто без вагань,
Така красива, гарна, не тривожна.
Без сліз, без слів і навіть без благань,
Вона пішла,як жінка тільки може.

Терпіла довго,ночами ждала,
Бувало,телефони розривала.
А він без жалю крила їй ламав,
Вона не раз від відчаю ридала.

Бабій!Гульвіса!Бісів дон-жуан!
Ішов він зранку,зранку і приходив,
Не бачив у душі її тих ран,
Які своїми гульками розводив.

На сорочках сліди жіночих вуст,
І запахи парфумів недешевих,
Здавалось їй,що вже втрачає глузд,
Істерики, плачі, нікчемні нерви…

А потім —стоп!Задумалась якось,
Що молода ще, гарна так,нівроку.
А як живе?Усе йде під укіс,
І так щодня, і так от рік за роком…

Терпіння —сила жінки непроста,
Та глек буває тріскає одначе.
І вже тоді їй все одно стає,
Вона вже не кричить,вона не плаче.

Вона не просить,не чекає див,
Не хоче навіть бачити обличчя.
Усе минає, сонце після злив,
Так всюди є…Так для природи звично.

Вона пішла,а він не сперечавсь,
Бо вже не мав чим крити свої вчинки.
Прогавив щастя своє, геть програв,
Зійшов з намощеної теплої зупинки.

Оревуар!Прощай!Прости!Бувай…
Усе розбилось,наче порцеляна.
Не зміг спинити, от вона й пішла,
Упевнена та не його кохана…

© Оксана Граб’юк «Не кохана»

P.S. підслухана історія…

1

Автор публікації

Офлайн 3 місяці

Оксана Граб'юк

116
Коментарі: 0Публікації: 54Реєстрація: 12-05-2020

Срібне перо

Достижение получено 25.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій