А мені Вас не вільно кохати,
Та любов – то отрута моя.
І від неї мені би вмирати,
Але ні! От живу з нею я.
А мені Вас не вільно любити,
Те кохання- то пекло, чи хрест?
Та, скажіть, що мені ще зробити,
Щоб із серця Вас вигнати геть?
Я хмариною в небі розтану,
Покочуся я в краплі дощу,
Буду променем сонця останнім,
Що ховається в трави й росу.
Громовицями битиму землю,
Розбиватимусь грозами вмить,
Повенями я рватиму греблі,
Навіть там, де душа защемить.
Бо в коханні нема перепонів,
Що могли би його зупинити.
Бо кохання живе без шаблонів,
Щоб щасливими пари робити.
Та мені Вас не вільно кохати,
Навіть птахою чи он зорею…
А мені Вам не вільно казати:
« Я навіки зостанусь Твоєю».
А мені Вас не можна любити,
Навіть подихом вітру весняним.
Тільки серцю ніяк не накажу,
Кого вибрати в долі коханим…
Хоча мені Вас не вільно кохати…
© Оксана Граб”юк ” Не вільно кохати”
Автор публікації
