Хто каже, що сильні не плачуть?
Хто каже, що сильним легко?
То просто ніхто не бачить,
Як лине той плач далеко.
Як рвуть на собі волосся,
Голосять, аж дах зриває,
А потім тихенько:« Досить!
Бо сльози не помагають».
І в тихій німій кімнаті
В куточку біля підвіконня,
Спиває холодну каву
Вчора, завтра, сьогодні…
Рахує свої падіння,
Дивиться фото в альбомах,
То все було співпадіння,
Можливо, було щось в промах…
Гортає в своєму смартфоні
Знайомі до болю контакти.
Іронія в посмішці променем :
« І жила ж якось так ти?!»
І все стає на свої місця:
У думці, в душі, в словах пустих…
Вірити вчитися — вже не мета,
Вірити вчитися — в кого із них?
Кажуть, що сильні не плачуть,
Може, і сліз не мають?
Просто ніхто не бачить,
Як душі їхні ридають…
Кажуть…О, скільки кажуть,
Плітками вбирають в сіті…
Просто сильні так плачуть,
Щоб ніхто не бачив на світі…
© Оксана Граб’юк « Сильні не плачуть…»
Автор публікації
