Я уже в півдорозі, чекай мене, буде весело.
Жди мене, я впаду живосріблим серпневим дощем.
Вір мені, сотні раз я в тобі воскресала,
Сотні раз ти для мене був і мечем, і плечем.
Я прибуду до тебе звичайним задощаним потягом.
І зійду на перон із валізкою віршів в руці.
Ти впізнаєш мене, як завжди, не за одягом,
А по чорних очах, що іскряться, як два промінці.
Ми забудемо все, сотні раз уже нами сказане,
Й наговоримо безліч наївно – банальних дурниць.
Під ногами у нас буде схлипувать небо заздрісне,
Що вчорашнім дощем у калюжі упало ниць