Крізь час,який не має меж,
Я чую дивну музику бандури,
І голос запорожців чую теж,
Що розбивав усі високі мури.
Я бачу: пролітають журавлі
Понад склепіння Золотої брами,
І діти української землі
Нарешті всі назвалися братами.
Їх об’єднав усіх старий Дніпро,
Що бачив і Грушевського, і Хмеля,
Що породив тебе й твоє добро,
Домівко нені, Україно – земле!
Цвітеш і убираєшся в вінки,
І бережеш свою дівочу вроду,
Щоб вирвати з історій сторінки
І йти вперед, ще не пізнавши броду.
О, скільки, Україно, женихів
Хотіли мати твій дівочий посаг,
А ти усім «давала гарбузи»,
Калини цвіт вплітаючи у коси.
Вдихаю я грудьми твоє тепло,
Яке пашить від нив твоїх родючих,
Твоїх джерел прозорих,наче скло,
Твоїх лісів дрімотних та дрімучих.
Я шепочу молитву до небес,
Щоб ти не впала більше на коліна,
Щоб твій народ не загубивсь,не щез,
Щоб ти жила і квітла, Україно!
Хай все лихе минає,наче сон.
Ми йдемо разом до одної цілі.
Серця з тобою б’ються в унісон
Малі, старечі,юні та дозрілі.
Ми знаємо,що ти – найкращий край.
Ти незалежна та давно не бранка.
Як той промінчик, край мій прославля
Матусина червона вишиванка.
Я так горджуся,що вродився тут.
Нема для мене кращої країни.
Стежина кожна, кожна моя путь
Вертатиме до тебе,
Україно.
Автор публікації
Думок на тему “Україні”
Цікава поезія. Заходьте і до мене, прочитайте моє творіння)