Його зірок вона не рахувала
В його очах не тьмарилась блакить
Вона його усе життя чекала,
Щоб в пам‘яті закарбувати мить.
Усі казали – губи як кислиці
Але для неї його губи – рай
Нехай говорять, то усе дрібниці
Усе пусте, і хай собі… нехай.
Усі казали – сором так кохати
Для нього пустощі, любов – не почуття
Вона поклялася тільки його чекати
Бодай і вік, бодай усе життя.
Усе життя отак самій прожити
Ще довго буде цих людських розмов.
І хто не знав, що можна так любити
Той не дізнається, що є така любов.
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 9Реєстрація: 12-04-2020
