Крамниця з широкими прозорими вітринами «Все для ремонту» сховалася на розі двох затишних вуличок. Тут завжди людно. Про прихід нового клієнта продавця сповіщають маленькі дзвіночки, прикріплені до вхідних дверей. Табличка на всю стіну «Розрахуєтесь з часом» вже нікого не дивує. Клієнтів видимо не видимо, та вони не помічають один одного.
– Мені, будь ласка, маленький шпатель і трішки шпаклівки, – просить у продавщиці молодий хлопець, з злегка прим’ятим виглядом.
Продавець, не мовивши й слова, простягає йому його замовлення.
– А мені яскравої фарби і по-більше, – просить зблідла дівчина.
– Монтажної піни балончик, – звернувся ледь чутно пожилий чоловік, – і скотч малярний дайте, тільки мені по-міцніший.
– Будь ласка, цвяхи і дерев’яні дощечки. Ні-ні, оті – ширші, – скривившись мовила молода панянка.
Черга ніби й просувається, та постійно зранку і до ночі йдуть і йдуть нові люди.
Старенька-старенька прибиральниця, що прийшла помити брудний і закривавлений паркет в магазині помітила жінку, яка скрутившись притислась до стіни.
– Ей, а вам чого? Може пройдете без черги?, – звернулась старенька до неї.
– Дякую, та мені вже тут нічого не допоможе, – схлипнула та.
– Оо. Не годиться так розкисати такій красивій жінці. Пішли зі мною. В мене є для тебе дещо особливе. Пішли-пішли. Вставай.
Старенька залишила в кутку свою швабру і провела клієнтку крізь старі двері, які голосно заскрипіли та самі зачинилися, коли ті увійшли в іншу кімнату.
«Майстерня»- прочитала жінка надпис на стіні.
– Діставай, діставай. Не соромся.
І жінка розстібнула свій сарафан, потім бюстгальтер і на білий стіл, огорнений холодною клейонкою, впало її серце.
Воно було все в рваних і колотих ранах, з нього сочилась кров.
– Оооо, важкий випадок, – видихнула старенька, – тут просто малярний скетчем не скористаєшся, тримати не буде. Тай піною не запіниш – розірве на частини. Є в мене для тебе дещо.
Старенька тримала в руках серце, бережливо зшивала рани ниткою, припікала йодом і дмухала, аби не пекло. Потім вклала те серце назад жінці в тіло. Жінка посміхнулась.
– Нитки, дочко, то сама любов зв’язала, йод – то надія зготувала, а подмухала на рани я тобі теплом. От тобі і покращало. Бо якщо на серці такі глибокі шрами, то як би ти самостійно не намагалася б його відремонтувати, які б способи не пробувала – усе марно. Щоб справжнє обпечене серце лікувати – треба набагато більше. Треба любити і бути любимою, треба надіятися і дарувати надію іншим, треба дарувати тепло і бути теплом. Та щоб це зрозуміти, багато потрібно пройти. Спочатку люди пробують лікуватися яскравими фарбами, емоціями. Потім пробують заклеювати образи скетчем і тримати їх в серці, аби не боліло. Пізніше практикують огородити свій світ дерев’яним парканом і не підпускати нікого. Є й такі, що знаходять полегшення в алкогольних ларьках.. пропащі душі.
– А чому ж ви одразу усім не приписуєте таке лікування, як мені? – запитала жінка.
– Ех, та ж хіба хтось нині дослуховується до порад старших?
І жінка весело вийшла на вулицю, минаючи сотні тих, хто стоїть в черзі, аби винайти геніальний спосіб відремонтувати своє серце. Вона посміхалась, дарувала любов своїм батькам і дітям, дарувала добро своїм ближнім і дарувала тепло всім оточуючим, нарощуючи товстий шар нової пружної тканини на своєму серці.
Автор публікації
