«Волинь» Теодоровича[1] –
репринт[2] у м’якій палітурці…
Ми цю ніч провели з тобою під ковдрою –
я завше мерзну
навіть липневої спеки.
Кава загусла у турці –
грію на плиті,
щоб обпікала долоні,
повертаючи до свідомості,
артеріального тиску,
вищого за 80/60,
залишаючи гіркий присмак
на моїх спраглих устах
щорання,
повертаючи в мрії,
що здійснились у снах.
Занадто відверті бажання.
Ніжний шелест твоїх сторінок
береже в собі дотики
чоловіка,
що володіє тобою…
чи мною – важко сказати.
Гортати… гортати…
вдихати книжковий пил,
мікрочастки друкарської фарби,
вливати історію в тіло.
Зізнатися чи промовчати
про свої гріхи?
Ідилія вседозволеності
дотиків та обіймів,
пристрасті
до потаємної полиці
чоловіка,
що володіє тобою…
і мною,
у загрозі.
Але я ризикну!
Теодорович споглядає
на все це з небес,
переживаючи легкий шок.
Будь що буде –
я все ж відкриюсь
невдовзі чоловіку,
що володіє тобою…
і мною,
й частиною інших книжок.
2017
Автор публікації
