Не зрозуміти біль душі
за кольором одежі,
Не вилити жалю
рікою тихих сліз…
Цвіло життя і вибігло
за вечорові межі,
Лишивши по собі,
на згадку кілька слів.
Було життя.
В надію-сподівання
барвінки сповивали висоту…
Зосталося
сльози німе зізнання
у вічність відпустивши доброту.
Не зупинити біль душі
свічею на світанку,
Не вилити жалю
росою вечорів…
Цвіло життя і вибігло
за межі свого ганку
Залишило для нас
на згадку кілька снів.

