Для голосування необхідно авторизуватись

Полетіли

Запах скошеної трави наповнював повітря п`янким ароматом, вітер розносив навколо той духмяний запах, заповнюючи простір гармонією, відчуттям безпеки, миру. Низенька, струнка, чорнява жіночка стояла поруч з чоловіком, проте дивилася не на нього, а в небо. Хоча мала б спіймати погляд його темно-синіх очей, зануритися в оту глибину синього океану душі. Мовчала. Не плакала й не голосила, відпускала у далечінь, вимолюючи подумки захисту для нього у неба. Мовчав і він, що вже сказати треба було – сказано. Аж ось і діти у двір зайшли. Старша донька на руках принесла малу Надійку, поставила на землю й мала пішла, пішла уперше, до того часу не ходила. Повненькі ніжки несли до татка маленьке тільце, сонечко цілувало біляву голівку, на личку усмішка. Топ-топ до татка радість йшла. Щастя вогники спалахнули у серці чоловіка, не витримав, і до малої підбіг, на руки підхопив, підкинув вгору, спіймав і пригорнув те щастячко мале.

– А тепер полетіли мила, полетіли.

Як літачок маленький руки-крильця розкидала мала. Закружляли двоє у радості-польоті, з ніжністю на них дивились старша донька і тепер Вона.

– Полетіли, пташечко, полетіли над цим ось двором, де скошена трава, і над берегом, і над рікою, знову над двором. Ти запам`ятай політ цей з татком, душенько, назавжди. Наповнись у цих обіймах щастям, сонечко, рости здорова. Лови повітря, дихай люба. Як добре, поки літаємо. Нехай політ заповниться назавжди, тоді не скоро зрозумієш, що мене поруч нема, – так думав батько.

Політали. Дружині Він малу віддав, і старшу доньку пригорнув до серця. Пішов. Була війна, він був потрібен тут, але потрібен був і там. Зробив свій вибір, мав захистити землю, дім, родину. Робив, що мав робити й залишився навіки там. А той його політ з малою назавжди лишився у серці дружини й старшої доньки. Щороку влітку скошена трава п`янкою зеленою ниткою аромату окутує Їх, немов плете для захисту від життєвого вітру хустину. Старша донька пригадує те слово: “полетіли” і бачить той політ сестри та татка. Мала ж літає з татком й нині уві снах. Час не стер радості польоту, до неї той політ вертається щоночі. Вона літає та росте, і поруч сильний татко.

– Полетіли, пташечко, полетіли… ©О.Моцебекер

4

Автор публікації

Офлайн 9 години

OlgaNM

160
Коментарі: 31Публікації: 41Реєстрація: 28-10-2020

Бронзове перо

Достижение получено 17.11.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 12.11.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій