Особистість героя, історія більші за вимір критики досконалості режисерської роботи фільму чи суперечок, чия релігія ліпша й чи варто вдивлятися в темряву, щоб побачити світло. “Дай врятувати мені людину, дай, Господи, ще хоча б одну…” – у цих словах для мене основна точка відліку фільму “З міркувань совісті”. Рекомендую для перегляду без дітей, тому що про війну, є багато жорстких сцен. Хоча, окрім бійні, у фільмі прекрасно передано історію життя: дитинства, юнацтва та любові героя, гарно простежуються духовні пошуки у часи війни. Для мене фільм скорше не про насилля, стрілянину й кров і навіть не про релігію, не про “хто правий, винуватий” і чи історично точне відтворення. Я не розглядала би фільм, як невдалу режисерську роботу Мела Гібсона (зустрічала багато відгуків саме з негативою характеристикою щодо режисерської роботи). Для мене фільм про силу духу, про віру, про вміння витягати ресурс, коли здається усе безнадійним, про те, що не варто недооцінювати нікого у цьому житті. У кожній, навіть слабкій на перший погляд людині, величезна сила. Ніхто не знає, як і коли то може проявитися, тому не варто навішувати ярликів. Слід ставитися до кожного як до рівного, незалежно від статусу, фінансового рівня чи відчуття зверхності сили. Часом сила духу у того, кого вважаєш “ні риба, ні м’ясо”, “божий одуванчик” може виявитися сильнішою за твою в певний період життя і, можливо, саме та людина врятує чи відіграє важливу роль в твоєму житті. Не обезцінювати себе й інших – непросто, але життєствердно для усіх.
Війна – не героїчний подвиг, а лавина розрухи. Вона нещадно калічить життя людей, проноситься бурею, ламаючи долі, розбиваючи серця. По завершенні воєн їхнє эхо довго розноситься життями наступних поколінь. “З міркувань совісті” розкриває саме такий непривабливий бік війни. Без апломбу про героїзм, розкривається сила реальна в людині.
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
