Час хвилинами нудило,
З чрева Вічності согін вирвався…
І ми на долонях Всесвіту,
Просто нікчеми-невігласи…
Я притискаюся ближче –
Ніби лава тече під ногами.
Обійшли хресним ходом тричі,
А наші сумніви все ще з нами.
Ми хочем кричати, хрипіти
Ехом до пустелі Синайської,
Але можем лише шепотіти
Голосом зірваним…
Ці хвилині такі зібгані…
Ми не зібрані, маски зірвані.
Ми занадто відверті,
Занадто без шкіри,
Занадто розгублені,
Вже прощатися час…
Відтепер ми не разом,
А просто піщині загублені….

4 коментарі “На долонях Всесвіту”
Сумне одкровення, так надривно , кричить душа,але водночас так красиво.
Лізо, щиро дякую за Ваш коментар і за те, що ви так тонко та досконало зчитали всі переживання головної героїні! Це невимовно приємно.
Крик душі…але дуже красиво і дуже тонко написано…кожен вірш відкриває автора все глибше.
Музична ритмічність. Висока філософія.
Так чесно і чисто. Прямо з душі.