Коли чекаєш, так багато часу,
І так повільно скапує він з вій,
Як миро з древнього іконостасу
У церкві дерев’яній, родовій…
Коли ти наодинці – мало місця
Лише твоїй самотності й думкам…
І так багато підвіконню місяця…
І так багато холоду шибкам…
І так тобі байдуже, хто сьогодні
Порвав струну, або нашкрябав вірша,
Що телефон, як дзвони великодні,
Тебе із потойбіччя воскреша…
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 19Реєстрація: 29-08-2020
Достижение получено 01.09.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
