Для голосування необхідно авторизуватись

Казка про болото

КАЗКА ПРО БОЛОТО, АБО НЄ ГОНІ ВОЛНУ

Десь у тридев’ятому князівстві, три десятому королівстві,  в самому кінці вулиці, розташувалося болото. Здалеку воно виглядало цілком симпатично: зелений очерет, вербички по периметру, смарагдова ряска, латаття на воді хитається. Рай, та й годі.

Тільки згодом починаєш розуміти, що будь який рай, обіцяний на землі, потребує більш ретельного вивчення та аналізу. Бо то може бути й не рай зовсім. Або не зовсім рай – в кращому випадку.

Одного чудового ранку йшов по тридев’ятому князівству три десятому королівству молодець, років 35 . Це такий вік, коли життєвий досвід уже напрацьовано,  а оптимізм ще не поліг смертю хоробрих.  Молодця сюди  у відрядження відправили. Шукати нові ринки збуту вже й не пам’ятаю чого там.

Шукав він ті ринки, тай принесла його нечиста у кінець вулиці, до самого болота. Молодець,  Сашком його звали, був суто міським жителем. У нього навіть баби з дідом в селі ніколи не було. Тож коли він здалеку побачив болото, прийшов у неймовірний захват!

– Вау! – сказав він,- яка краса!

А тут іще й жаба висунула пику з болота, побачила молодого мущину, бігом губи підмалювала, сіла на камені, прийнявши вигідну маркетингову позу і проквакала:

– Заходь, добрий молодець! Гостем будеш! Напоїмо, накормимо, банька, дєвочки – все включено!

– Як у п’ятизірковому готелі? – пожартував молодець. Він, звісно, здивувався, зустрівши жабу, котра розмовляти вміє, але чомусь не дуже.

Взагалі, чим ближче молодець  підходив до води, тим менше його брав подив. Все здавалося нормальним  таким, як треба. Ну то й що, що вужі тут плавали у кухарських капелюхах, тримаючи у закручених хвостах ножі. Подумаєш, кожна очеретина мала своє обличчя. І всі вони палили! Дами-очеретки  тримали в роті пахітоски, мужики – люльки. Молодець лише пальцем їм пригрозив:

– Дивіться, бо пожежі наробите! – весело засміявся. Ті тільки головами помахали і примруживши очі, дивилися на новоприбулого. Ніби оцінювали, підходить він їм, чи ні.

– Таксі подано! – тим часом проквакала «маркетингова» жаба і стрибнула на великий листок латання, що саме прибився до берега. Молодець за нею.

І там йому добре пливлося! Мов на суперкомфортабельному Титаніку! Сашко якось враз забув, як склалася доля того лайнера. Він плив на лататті, розчепіривши руки і насолоджувався повітрям, яке здавалося йому свіжим і наповненим надзвичайними ароматами. Він не знав, що йому вже забив памороки мертвячий болотний дух, а все, що навколо здається прекрасним, насправді – галюцинація. Насправді смерділо тут – як із вуличного туалету. Рослинність була чахлою. А жаба, котра почала здаватися  Сашку неймовірною красунею, була гидкою, мов трясця.

Латаття допливло десь до середини болота й зупинилося.

– Вилазь! – скомандувала жаба.

Сашко зійшов з листка. Він думав, що зараз піде по воді, мов той святий, аж до іншого берега на якому йому ввижався чудовий сучасний особняк з елементами неокласицизму., Сашкова голова завертілася  від неймовірних перспектив, до яких було рукою подати. Він зробив крок із латаття і… шубовснув у гнилу, смердючу воду. А через хвильку зрозумів, що то не вода, а найсправжнісіньке лайно, рівень якого доходив йому до підборіддя. Різкий запах аміаку вдарив молодцеві в носа, в голові йому розтуманилося. Він побачив, що жаба – мерзенна, очерет гидкий, особняк на тім березі – накопичення корчів. Сашко хотів було заволати на всі легені, але раптом зрозумів, що як тільки розкриє рота, лайно потече потужною рікою прямо йому до шлунка.

– Ой, матінко! – мало не заплакав Сашко,- що я на коїв, куди дивився?

Раптом Сашко зрозумів, що він тут не один. Скрізь, куди не глянь, з лайна стирчали голови таких як і він, бідолах. Просто вони йому раніше здавалися корчами.

– Браття! – таки не витримав, заволав Сашко, – вставайте, кайдани порвіте! – він і сам не знав, чому саме ці хрестоматійні слова спали йому на думку.

Його голос викликав такий резонанс,  що болото заколихалося, мов живе, піднялися хвилі і в тих хвилях, одна за одною, почали зникати голови, що стирчали з лайна. Сашко сам ледве встиг відвернутися.

– Нє гані волну! – раптом почув він позаду себе хрипкий шепіт. То був чоловік, на вигляд трохи старший від нього,- бо будеш наступним.

Сашко й сам це розумів. І від безсилля мало не плакав. Навколо немилосердно смерділо. А з іншого боку, було тепло й навіть по своєму затишно: не дме й не віє.

– Привикнеш до запаху,- сказав той, хто радив не гнати волну, – люде й тут живуть.

Молодець наш теж зажив у болоті. Лайно гріло. Вужі-кухарі сяк так годували мореними комарами та мухами. Не смачно, але й з голоду не здохнеш. Короче, жити можна. Тільки гидко й смутно. Як в болоті. І вирваться не виходило. Як тільки Сашко роззявляв рота, щоб кричати, або починав борсатися у лайні, піднімалася хвиля і всі навколо починали сичати:

– Нє гані волну!

– Браття, – сичав собі у відповідь молодець, –  але так не можна жити!

– Живуть люди й гірше! – звучало у відповідь і молодець у безсиллі стискав кулаки, спостерігаючи, як час від часу голови, що стирчали, зникають у лайні.

З часом і самому Сашку започало здаватися, що не так все й погано. Дійсно, могло бути й гірше. ..

…Чим закінчилася ця казка, може, спитаєте ви? Не знаю! Чи сидить Сашко в болоті досі, чи втопився, стало сил вирватися, історія про то мовчить. То вже від самого молодця залежить. Але! Минайте болота. Вони смердять, дурять і затягують.

 

1

Автор публікації

Офлайн 8 місяців

oxana85

1
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 10-08-2020