Для голосування необхідно авторизуватись

ПРОМЕТЕЙ

ПРОМЕТЕЙ

В богів Олімпу – все як у людей:
Обов’язки у них і є проблеми
Не виключенням був і Прометей
Титанів служба — титанічні меми.

Роботи повно – ніде правди діти.
Хто котить сонце, хто у дощ мантрує громи,
А люди плачуть, наче малі діти,
Коли нема дорослих довго дома

Там, на Олімпі, хто працює, хто гуляє,
А на Землі лиш бідкаються з того –
У хатах навіть трісочка не сяє,
Лишили людям лиш молити Бога.

Впадають до землі, як де що гримне –
Величний Зевс дістав сулію «з перцем»
Їм тяжко, бідно й голодно, як зимно –
Розтануло титана-сина серце.

Син Прометей з середини знав царство –
Хто при посадах, при кориті – «ніч не сплять»…
Насправді на Олімпі справжнє «лядство»,
Брутальних геїв будь-яких навчать…

Ви маєте закони справедливі?
То спробуйте богів по них карать –
Ізверху жадібні, брудні та хтиві
Один за одного, як сам Олімп стоять.

Вони податки для простих людей ввели:
Відсотків п’ятдесят, «як із кущів»
У тих випадках, де коли не все згребли –
Безбожний суд, як хряк в хліву, пердів

Раз в Бога совісти нема — немає слів.
Як не проси — відомий результат –
Дурман той, як будяк колючий цвів,
І Зевс вже був не Бог, а простий кат.

То те усе із часом стало міфом,
Як Прометей ще зовсім був малим
Син Япета й Клімени – німфи
Розумний, гарний – наче херувим

Дивився він на різні божі чвари
І так йому із того було гидко –
Тинявся від кошари до кошари –
Ліпив талановито з глини й швидко.

Як Мікелянджело ліпив і малював,
Творив, вдихав життя в свої творіння.
Лише одне титан не врахував:
Кізяк у глину трапив і коріння…

Із цього, досконалі зовні люди,
Коли вдихав тим іграшкам свій дух,
В них проростало те коріння блудом,
Чи гній кошар отих бентежив нюх.

Те все ж ліпив у вільний час щоночі –
Бо цілий день, як бджілка, працював.
Аж доки Зевсу ті не трапились на очі
З побаченного громовержець заволав:

– Якого біса, ти, ці злидні робиш –
Без цього не достатньо в тебе справ?
– А ти, якого дідька громи громиш?
Сміливо Прометей відповідав:

– Хто буде славити тебе у цьому світі?
Молитися, хто буде на тебе?
Вони слабкі — вони є божі діти,
А сім’я боже – бреше лиш й гребе!

********************************
Усе, що нас оточує — логічно
І дивовижно, коли має лапки.
Втрачає сенс життя, усе що вічне –
Бо в того є початок. Нема крапки.

Ілюзія про вчора, зараз, завтра,
Фантазії у кожній голові –
Набита дурманом горіла ватра
Чи алкоголь, розчинений в крові.

Безсмертні боги в нескінченних чварах
Безсмертя — вічний, безупинний чад…
Лиши надію смертним хоч у фарбах,
Що знайдуть у цім пеклі райський сад…

Слова сподобалось могутньому. Та всеж.
Схотів він і із того мати зиск
Нема жадоби й зараз зовсім меж –
(У декого* підскочив мабуть тиск…)

Велів з народу драти половину –
Богам податки, людоньки, святе…
І хай там що, хай хоч плюють у спину
Корупція, як в травні, рік цвіте.

Боги у нас пихаті, жирні, ситі,
Але їм мало – скільки не давай,
Що свині у багнюці, при кориті…
Закони від свиней – їх не чіпай!

Котились дні з минулого в майбутнє
Димів Везувій і здималися Олімпи
Богів багато, більшало і трутнів,
То все дарма – допоки що без кіпи…

Дітей все більшало і більшало із часом
Гора, як вулик з трутнями реве
Вони — боги… Їх не покропиш гасом!
Із них найгірший названий Яхве

Як тільки-но з’явилося Єгова –
Продажне, підле, влесливе, гидотне
(Тоді ще іншого не примудрили слова),
Проте закінчилось життя їх безтурботне.

Почались чвари, війни між людей,
Поміж титанів і поміж богами
Єгова шепотів і ніч і день,
Що люди будуть завжди ворогами…

Рік, кожну мить, годину і хвилину:
У всьому винен клятий Прометей!
Нам віддають не кращу половину!
А правду знає тільки він і Моісей…

Наклеп, плітки — підліші ніж отрута
Як будяки в неораній землі
Немає совісти — тому нема й спокути!
В брехні Олімп, блукав як у пітьмі

Забули боги навіть слово «правда».
Залізли до Яхве наскрізь в борги,
Сімей нема — багно й суцільна зрада
Як в реп’яхах у тому всі боги.

Урешті решт, як з білих яблунь цвіт,
Весь лоск богів осипався додолу
І остаточно скурвився Олімп,
Забравши в люду їх останню долю.

Жидківський бог придумав таку кару,
Бо він програв їх душі Змію в карти…
Своїм, що обрані, велів читати Тору,
Все інше — то байки й ніщо не варте.

Сам Прометей, під наклепом «іуди»,
Приречений був Зевсом на розп’яття,
За те, що він приніс вогонь до люди –
Оббріханий Єговою в закляття

Пекельне сонце обпікало тіло,
Орел печінку дзьобом колупав,
А він лиш усміхався дивно щиро –
Яхве в шаленстві навіть ріг зламав

Жадобі влади, божій – нема меж.
Титан зі скелі явно кепкував:
Не намагайся. Я — титатан. Мене не вб’єш!
Або мовчав і палець виставляв.

– Якщо і вб’єш, я всеодно воскресну –
Безсмертні у титанів тіло й дух!
Для мене найдорожче – ім’я чесне,
А ім’я зрадника приваблює лиш мух.

Як аромат семітської оселі
Ні з чим не сплутаєш – ото є сморід крові,
А пісні, танці (навіть і веселі) –
Собачий вальс в гармонії любові.

Текли криваві сльози у птахів,
Як Прометея дибали ізнову –
Наказ від Зевса нищив беркутів,
Але наказ не дозволяв відмови.

Росла під скелею гора із їхніх трупів,
Тіла орлині падали із круч.
Складали крила, як складають руки
Лиш двохголових там нема – бо то покру’ч.

Зевс був у розпачі з загибелі птахів
Він Прометея муки бачить хоче.
Яхве ж йому на вухо шепотів:
Відправ його у вічне царство ночі!

Куди подалі і куди найглибше,
Щоб там, як схоче — щоб чортів робив
Сховай якдалі — хай забудуть швидше…
Той, як Кличко*, що ляпнув — те й зробив.

Та Прометей, як Україна, був з титанів,
Що землю на своїх плечах тримали
Які не терплять ні богів дурних, ні панів
Почувши підлість Зевса – всі повстали!

Струсили Землю так вони щосили,
Що олімпійські боги з діточками,
Як пух тополі, звідти полетіли,
А ззаду піддавали їм дрючками.

Злякався Зевс, добряче обісрався,
Меркурія велів скоріш знайти.
Бо божий зад на троні так сковзався
І ладен бігти був з Землі геть за світи.

Меркурій добрий був порадник і розумний –
Жили у голові його завжди ідеї.
На Зевса подивився гірко-сумно,
Сказав, щоб відпустив він Прометея.

– Та як те можна? – скиглив громовержець…
– Я ж покарав його отак на всі віки…
Зробити що, щоб я і слово здержав
І щоб мені не конопатили дірки?

Меркурій посміхнувся та недобре –
Не люблять боги аж ніяк відповідати.
Гаразд, сказав, придумаю щось добре,
Але титанів так не можна ображати!

Як Місяць є прикутий до Землі,
Так Прометей прикутий є до скелі –
Зроби, щоб скелі були розміри малі,
Неначе іграшка дитяча у оселі…

Коли титан побачив світло знову
То перше, що із того він зробив
Зловив за шкірки підлого Єгову
І ляпаса по пиці зацідив.

Цепок, що був прип’ятий до ноги,
Брязчав на придорожніх камінцях –
Лякав тепер гидоту навкруги,
Будив надію у людських серцях

Розповідати далі я не хочу
Як той Яхве, накравши яблук саду,
Споїв усіх богів, зваривши «чачу»,
І заточив їх в вічне царство “Аду”.

Звалив плодів крадіжку на Адама,
Собі заслуги Прометея приписав,
Шукать богів послав за тим титана,
Одним єдиним богом людям став.

Залишив Танію і Тору для негоїв,
Негідників, продажних пацюків,
Сказав, що обрані, що лиш вони герої,
Свою науку підлу вчить велів.

Пройшли віки, а боги й досі тіж.
Міф про богів — наука для людей.
Релігія Єгови — в серце ніж.
В народу вільного — у серці Прометей.

Народе України — ти титан!
Ти — Прометей, той що страждав за правду,
А Зевс, Яхве, чи президент, чи пан –
Драючка і копняка, а не у Раду.

Край рідний — краще місце на землі!
І хто крім нас в нім мусить панувати –
Попи, сіони, прокурори, москалі?
Це наша Україна – ваша мати!

2

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Petr Klymenko

10
Коментарі: 0Публікації: 4Реєстрація: 11-08-2018