Довга ніч. Дописані аннали. Сохне стадо літер на папері. Зорі подають якісь сигнали. Кіт шкребеться з вулиці у двері. В голові думки блука останні, Щось про чай із ароматом липи, Про росу холодну на світанні, Та у горлі металеві хрипи. Сон міцний плете майстерно сіті. Вітер під вікном гуде сюїту. […]
Історична лірика
19 posts
Чорнобиль виживав щосили. Бродила паніка в юрмі. У травні трави голосили. Мовчали ЗМІ. Ми не вгризалися в науку, Сімнадцять нам було коли: Горнули у садку пилюку І йод пили. Тріщали зморені вокзали, А десь жили собі “титани”. Асфальти ледве просихали, Цвіли каштани. Гуляла Києвом примара, Тремтіли збурені антени. Бомбила навіжена […]
Ваш юный пыл вас погубил, Мостя дорогу к эшафоту, Господь наверное решил Что далеко до вас народу, Который вы освободить От гнета рабства так хотели, Чтоб мог в дальнейшем он иметь, Свободный дух в свободном теле, А вместе с ним и вся страна Жила по меркам европейским, Не содрогаясь что […]
З правдою і вірою на віки зросталася, Пестила дітей своїх, бавила теплом, Піснею і вишнею щиро пригорталася, Гомоніла вигоном і усім селом… Пам`яті торкалася скошеними травами, Застеляла килимом ніжні спориші ! Дворищем бабусиним, ручками ласкавими Сили надавала стомленій душі. Синіми озерами і садами білими, Дорога, безцінна, нескінченно мила, Коренями вічними, […]
Україну морили голодом Кара люта усім нескореним, Хто побачив оскал звірячий Залишилися світла плямами. І здавалося – втрата пам’яті Нам судилася повіки віків, Пробудилася пам’ять свічкою. Не забудемо злого підступу. Хоч і боляче, хоч гірка сльоза Розітне серця, розірве слова, Повернемо все, віднайдемо все. Не дозволимо повторити знов.
— Видал ли ты, о юный Эвпалин, чудеснейшую гемму цвета моря? Владелец — путешественник один, пропавший, похлебавший вдоволь горя в Египте в роли жалкого раба, но всё-таки вернувшийся в Элладу. Видать, иная выпала судьба без меры любопытному номаду. На гемме этой: девушка стоит, прекрасна, словно нежная Киприда, этруск могучий, твёрдый […]
Рассвет, такой же серый, как всегда… Пора уже с пещерою прощаться, у племени закончилась еда и надо на охоту собираться… У входа нечто странное стоит — плита, возникла словно ниоткуда. С опаской племя на неё глядит, слегка, быть может, в ожиданьи чуда. Черна, как смоль, огромная плита. Глядят они, не […]
Невиданна пришедшая орда, заполнила собой пред градом поле, все пали ниц пред нею города, покорны ныне все монгольской воле… Теперь и твой черёд, великий град! Валы твои и стены знамениты, но их возьмёт штурмующий отряд… …Вот, Лядские врата уже пробиты! То тут, то там дружинник храбрый пал, и пламя всюду, […]
Как холодно… Здесь осень как зима… Бесхлебье и жестокие морозы нас сводят потихонечку с ума. Теряя отстающие обозы, уходим мы… Зачем сюда пришли, уверовав, что мы непобедимы? Казалось, просвещение несли, но рабство здесь в крови, здесь не нужны мы… Устали мы… Победа вроде есть, но с привкусом тяжёлым пораженья. Нас […]
Таков царя удел, его судьба — несносно власти столь огромной бремя. Вся жизнь — пустая, вечная борьба, но силы тают, их уносит время… Слилось в нём всё — величие и страх, утраты, взлёты, горести, победы, руины сёл, убитых в битвах прах, литва, татары, ляхи, турки, шведы, опричники, кто так ему […]
Здесь осень, моря шум, холодный норд, нет жизни здесь, повсюду запустенье… Опять безлюден серый, мрачный фьорд — всё стихло здесь, окончено сраженье… Он — выживший, и в том его позор. Ярл жив, но здесь легла его дружина, а викингов тела — немой укор и горького уныния причина… …Ярл знает как […]
– Моє знайомство із життям, було чудове, і незабутнє! – Я ріс із тобою, мій рідний дім, моє минуле, моє щасливе і прекрасне життя! – Із тобою я був завжди на ти, багато чого із тобою научився і пережив! – Весело і приємно було, із тобою, спільну мову знайшли! – […]
Повзе Руаном із майдану чорний дим і розчиняє готику церков. У ритмі плачу кованих підков лишає маятник невидимі сліди. А на майдані посідало вороння, вервечками французьких молитов підв’язане, посередині – стовп… Байдужий кат коней не підганя, щоб із бруківково-колісним дзвоном біг не потривожив тіней в майбутті, де місце уготоване святій, […]
Не торкаючись трав, не лишивши сліда в порохняві доріг, уникаючи поглядів вікнами розокулярених міст, у сідлі він летить і ніколи йому не завершити біг, поки знов на шляху не постане з віків той обпалений ліс. Стрічний вітер вплітає сваволю в вуздечку коня. Дно зіниць – зцементований відчаєм […]
Білозубо виблискує степ під святковим обрусом, тихопружно прозорить чекання Різдвяного чуда. Кришталево ковил дзеленчить замороженим вусом, над безмежністю грається з вітром чаїна-приблуда. Та застигла краса козакового зору не вабить. Біг коня випереджує думка, минаючи обрій, їй зрадлива закутість річкового скла – не завада, поки кличуть і ждуть – недіждуться з […]