– Тітонько! Хлібчика скибочку прошу чи хоч маленьку духмяну зернину… Стукає дзьобом у шибку горобчик, наче знемоглий голодний хлопчина. Віття калини вже інієм вбрані, землю морозом туго схопило. Лишень по нивах колись життєдайних душі голодні блукають журливо… – Тітонько… Хлібчика б… Всохлу шкоринку… Лиш потримати в долоньках дрібненьких… Душечки босі, […]
Історична лірика
48 posts
******** Сьогодні мирний у мене світанок, А в когось ранки у вогні… У мене гарячий на столі сніданок, А в когось чай у казанІ… У мене дощ вмиває землю, А хтось вмива її слізьми… Сьогодні всі згадають певно Тих хлопців,що за нас ляглИ… Сьогодні в мене добрий ранок, […]
************* Узяла в руки крихточку землі… А в тій землі-уся історія народу, Вона розкаже все мені- Про всіх отих,що українського є рОду… В руках-частинка України, Земля прадавня наших козаків. Ще дихає…ще чую нині, Як Довбуш переходить багачів… В долонях я тримаю землю, Такий маленький пам’яті кусок…. Я із […]
1 Тарас зупинився, милуючись очима Пані Закревської –красуні Ганни, Відчуваючи серця дзвінки удари І заспівала коханням бентежна Душа… 2 Були прогулянки парком пейзажним, Коли співали голосно солов’ї пісні І вони зупинялись, тамуючи в серці Кохання слова кольором рожевим… 3 Такою і постала […]
1 Містечко Седнів старовинне, Де кам’яниця роду Лизогубів*, Де Вічності життя невпинне І губиться в густій траві… 2 Мандрую полем, де був парк, Шукаючи сліди минулих століть, А там церква стояла, вівтар, Різьблений іконостас, підсвічників мідь… 3 Зупинити Вічність неможливо Та воскресити словом […]
1 Я тебе ніколи в житті не бачив, Але уявляю карбований образ твій, У погляді дух крижаний, суворий Дохристиянських сивих часів… 2 Коли ти бігла біля буремного Дніпра І кричала щосили : «Видибай Боже», Коли кидали статую Бога Перуна І пінилась в гніві дніпровська […]
Розбиваються об камінь сльози, Дитини, що втратила віру знов. Оповили серце колючі рози Люди знову руйнують любов. Не віриш,та ненависть переможе Винищивши усе на шляхах своїх. Не розумієш життя не може Приймати зміни поглядів твоїх. Дитина під впливом емоцій Полетіли об стіну книжки Розривається душа від порочних, Думок що рояться […]
1 Коли помирав Гамлет Від рани – отрути – В палаці був галас, Сміялись люди… 2 Коли помирають герої, Сміються боягузи, Бог обирає достойних Нести свої хрести… *** 25 квітня 2016 року. Село Переселення Київської області. Посвята Наталці […]
Так, ніби тиша вб’є гріхи. Так, ніби Космос і є раєм. Все обернулось навпаки. Апостоли зібрались в зграю. Так, ніби Всесвіт — монастир. Так, ніби доля — гра у шахи. Життя кодує нас на мир, Та у війни — таємна спрага. Так, ніби всі дванадцять тут, І кожен святістю палає. […]
Всеобдарована i ница, То зверхня, то проста до болю, Горять вогнем твої зiницi, Безодня лине пiд горою. Неупокорена, зухвала, Така жива, така непевна, Така природня, сильна, стала, Живеш ти в свiтi недаремно. В таких руках – усi таланти, Усi стихiй грайлива сила… Ти можеш серденьком спiвати, Злiтаючи на легких крилах. […]
Народе мій прада́вній, віковічний! Століттями стоїш на рубежі між різними світа́ми непомічено і вкотре балансуєш на межі… Твоє коріння глибоко сяга́є доісторичних, незапа́м’ятних часів, коли в лісах ще мамонти блукали і ту́ри* випасались між полів. Бізони, зубри й, навіть, носороги жили колись на древній цій землі… На Борисфені* ще були […]
Вирвані з коренем Стогнали землі на Карпатських схилах, Гули Бескиди голосом німим… Як відривалась з коренем людина І з болем залишала рідний дім!.. Вона в землі, в зернятку, у смереці… У хвилях Сяну, Ужу, й по Попрад!.. Ох як болить душа старого лемка, Що більше вже не поверне […]
Є багато алей на світі, Де ростуть екзотичні квіти, Де в природі смутку немає – Там людина спочинок шукає. Як же добре пройтись по алеї, Порадіти розквітлій лілеї, У тіні дерев відпочити, Світ навколишній полюбити. Але є і така алея, Де не квітнуть квіти-лілеї, Де ростуть із каменю плити, Імена […]
Ідуть сто чобіт по залізній дорозі. Всі лисі. Глухі. Худі. В некролозі запише пізніше старий пілігрим, як в головах стрічних жах посивів. Ідуть і скрипить під землею живіт. Це нутрощі світу й серцевий дріт. Запрошують дві в сірчаний хостел, як свято вакханки, як молохів трем. Ідуть голомозі. В утробу згниття. […]
Уже немає стрілам ліку. Летять тривожні голоси. Ламають силу печеніги. Тріщать щити. Тріщать списи. І сіль… Ну звідки стільки солі?! Вже скоро душу пропече! Судьба згубилася у полі. Кричить утомою плече. Скінчилось віку полювання, Тож не носити голови. Тримайтесь, вороги, востаннє. Ну, ось він я. Іду на ви.
Вода і камінь. Дощ і мох. З народження дорослі діти. Пощо цей край придумав Бог, як сам отут не хоче жити? Ворони з неба кар та кар, кричать прокльони прямо в душу. І чорний ковзає драккар – хижак по здобич знову рушив.
Це був союз червоних з сатаною, За часом тим сумуєте, панове? А пам’ять квилить зранена струною, Вбивали просто їх за рідне слово! За непокору катові рябому, За власну гідність, працьовиті руки. Режим кривавий не робив нікому Пощади! І кружляли чорні круки, Над Україною, вбиваючи мільйони! В радянських таборах, […]
У дзвін відплати радо доля б’є. Тьмяніє світ і хочеться кричати… Лонгін… Альбін… і ти, дитя моє… Чом вас багато? Чом вас так багато? Хто вас зібрав у зграю хижаків І як його підтримати змогли ви? Нема… нема довкруж чоловіків, Як на одного всі разом сміливі! Я вірив вам! Ішов […]