Моя ілюзіє, моя далека пані!
Дим над дахами мені очі виїв,
Зло перейшло усі можливі грані,
І не впізнала б ти блакитний Київ.
Руді каштани, безнадійні схили,
Трамвай – скрипаль забув свій полонез,
І відчуття, що нас усіх убили,
Так ніби образ чудотворний щез!
І Захід щурить свої очі хижі,
І суне з-за Дніпра жахливе щось…
Як тобі там, в казковому Парижі?
Не розлюбила? Чи мені здалось?
Як тобі там? Чи не побило градом твій виноград?
Та чи цвітуть сади?..
Знов чорний дим наснився над Майданом!..
Одна відрада – є у мене ти!