Качелі в парку вітерець гойда,
Висять над містом хмари, як гардини…
Нічого справжнього на світі вже нема,
За винятком лиш посмішки дитини!
Всі прагнуть безтурботного життя:
Прогулянки, вечірки, фестивалі,
Грішми вимірюються “щирі” почуття
І оплески рясні в сесійній залі!
Лунає музика з підвального бістрО,
Ніхто і не почує твого крику,
Затопчуть в переході у метро,
Як нЕхотя загублену гвоздику!
І темрява будинки поглина,
Оманливо виблискують вітрини –
Нічого справжнього на світі вже нема,
За винятком лиш посмішки дитини!..