Уплівши нитку бабиного літа
У сонячні тоненькі дрібушки,
Блукає світом боса кармеліта,
Під ноги людям сипле мідяки.
Граційно-горда, наче донька Креза,
Так щедро розсипає по землі,
Що золотом видзвонюють берези
І завмирають в небі журавлі…
А ще – дими роздмухує ночами,
Розносить запах глиці і трави…
І відсилає дивні телеграми
На павутинках вітру щодоби.
Така незвична, світла, загадкова…
В охристім сяйві теплих промінців…
І не знайду, здається, того слова,
Яким би я ще нарекла її…
У сонячні тоненькі дрібушки,
Блукає світом боса кармеліта,
Під ноги людям сипле мідяки.
Граційно-горда, наче донька Креза,
Так щедро розсипає по землі,
Що золотом видзвонюють берези
І завмирають в небі журавлі…
А ще – дими роздмухує ночами,
Розносить запах глиці і трави…
І відсилає дивні телеграми
На павутинках вітру щодоби.
Така незвична, світла, загадкова…
В охристім сяйві теплих промінців…
І не знайду, здається, того слова,
Яким би я ще нарекла її…