Для голосування необхідно авторизуватись

Баркас

У ритмах стрекоз плине час за опівніч

І тихим копитом б‘є в двері до сну

У келихах пусто, за вікнами – вічність

Спинитись? Навіщо. Я ж тільки торкнусь.

 

Як цвіт у магнолії – красивий, отруйний.

Бринить на вітрах гіпнотичних подій

Розум просить цукерку, розум недорозумний

І лапає за яйця твоїх псевдонадій.

 

Так шо толку від того, що ти встанеш і вийдеш?

Ти ж вагітний ідеєю, що щойно почув.

Аборт? Абордаж? В сон, можливо поринеш?

І сто раз перевіриш, чи усе достеменно ти забути забув.

 

Шкребчеш фарби містерій, їх втираючи в ясна.

Лижеш стіни в надії зростити кістяк.

На висках набухає жила словом «ясно»

Та побачити це ти не в силах ніяк.

 

Глянеш в воду і бачиш корали казкові

Кольорові, фрактальні – візуальний екстаз.

І мереживо хвиль звучить колисково

Те мереживо робить своїм гвинтом баркас.

 

Він витягує Землю навиворіт вічно,

Щось шалене та скромне як бензин він жере.

Робить рух, парить дим, сіє страх лаконічно.

І ніколи нічого не дає й не бере.

 

І квиток на баркас з перших вдохом повітря

Компостує своїм хтивим світлом нам Марс

То скажи мені просто, де страху твого смисл,

якщо Марс старший нас?

2

Автор публікації

Офлайн 2 дні

RuhDoush

8
Коментарі: 0Публікації: 5Реєстрація: 27-10-2020