Життя пролітає дощами, Осіннім листям легко падає вниз. Приліта по весні з журавлиними ключами, Радісний,довгожданий робить сюрприз. Розквітає,буяє і чарує красою, Літнім цвітом в полях заворожує дух. Та підходить до краю і тривожить зимою, В прірву легко летить, мов тополиний пух.
Daily Archives: 28.10.2020
15 posts
1 Бог веде людину, Де чекає кохана людина, Утворюючи зоряну стежину На верхів’ї смарагдових трав… 2 Бог обирає Долю, Даруючи людям […]
Порине в сон осінній ліс, іще багато гілок-кіс, зелене звисне із гілля, сухе приймає вже земля. Ще зелень угорі, та лист дорогу засипає вмить, коли здійметься вітерець, то сипле густо із небес. А коли синява ясна, в зелених косах ще гілля, та чорні вертикалі стовбурів ще не очікують […]
Я знаю, ти не спиш Моя кохана, пані, Чужі вірші читаєш І засинаєш на столі… І бачиш сон: зорі Над містом запалали, І співають пісні Біля озера люди… Життя як життя вражає Барвистими кольорами, А ти вірші читаєш, Чужі вірші та рими… Я знаю, ти не спиш Моя кохана, пані, […]
1 Поети – диваки Пишуть про «колготи», Як поспішають до роботи На відстані руки… 2 Цей сюжет поетичний Публіку розважає І герой таки ліричний Сам себе кохає… 3 І ця вірша фактура Є комедія, кіно ?… Це «масова культура», * П’янить, немов вино… […]
Не говори про втрачене, досадо, І про минуле теж не говори. Ходімо краще до старого саду, Що підіймає віти догори. Він все пізнав: і розпач, і надію, Плоди любові, слів порожніх дим. Тепер, он бачиш, осені радіє. Чого ж не порадіти разом з ним?
. . МЕЛОДІЯ КОХАННЯ . .Я чую ніжну в жовтні мелодію кохання, . .Як в юності, хочу знову танцювати, . .В обіймах відчувати схвильоване зізнання, . .Твої руки біля серденька тримати. . .Пори осінньої барвистої вкотре ми стрічались, . .Ішли селом і вдень, і […]
Сумує з ранку небо за минулим, розплакалось осінніми дощами. Яскраве літо зникнуло, не з нами, барвисті квіти начебто поснули. Зеленій колір виїло іржею, промокле листя тулиться докупи. Настане час нестерпної спокути за літнє сонце, згадане душею. Сумує небо, зовсім потьмяніле. Вмикайте світло, темряві навмисне. Похмурий день хай настроєм не тисне […]
До осені пливуть літа мої, А човен долі хвиля все гойдає. Та у душі співають солов”ї, Творча наснага ще не покидає. Надворі дощ та серце зігріва Увага друзів, їх любов й турбота І щирі-щирі милого слова, Його кохання мелодійна нота. Життя прекрасна кожна-кожна мить, Хоч іноді й несолодко буває. Іскра […]
..Осінь..осінь..знов “бабине літо”.. ..це вже втретє за цей сезон.. ..кінець жовтня..а сонечко сяє.. ..пригріває..шанує теплом.. .. ..Дні коротші і рано темніє.. ..і годинник на крок до зими.. ..а повітря вже вранці зимне.. ..вдень радіємо сонечку ми.. .. ..За два місяці рік Новий.. ..мандаринами пахнути буде.. ..заблищать у віконцях зірки.. ..і […]
Потім, коли все лишнє прОйде І в величі своїй постане стан, Коли пилюка від учора стане своя – І всохне, наче восени, душі бур‘ян; коли плекати дзвін думок не буде важко… Тоді, коли відлуння цього дзвону побіжить за горизонт – всесвітній простір сколихне польотом пташка. Знайома, ледве не забута, […]
Витиевато и вальяжно, крутя и прядь, и пальцем у виска, играешь смыслами ты до тех пор пока не станет страшно и не вспорхнёшь пока. Услужливо, лестно и кротко ты тянешь нить, чтоб было чем убить. И, усмиривши бдительность немножко, потребствам дашь и есть и пить. Твои слова как […]
У ритмах стрекоз плине час за опівніч І тихим копитом б‘є в двері до сну У келихах пусто, за вікнами – вічність Спинитись? Навіщо. Я ж тільки торкнусь. Як цвіт у магнолії – красивий, отруйний. Бринить на вітрах гіпнотичних подій Розум просить цукерку, розум недорозумний І лапає за яйця […]
(Поема-апокриф). *** Господи, Господи Ісусе, Я бачу видіння від Господа : Я відчуваю сьогодні У просторі кленової алеї Доторк Вічності осяйної Царства Небесного… Я відчуваю, як Господні Янголи Торкаються кінчиком крил, Кольору яблуневого цвітіння Мого самотнього серця І стає радісно мені, що На золотому світанні Я побачу зоре – […]
Любиш небо? Я також. Кришталеве, картате, з міріадами зір Стань на голову. Бачиш? Мож гуляти по хмарах. Сталактитами стануть білі кінчики гір. Осідлавши Борея, всім їм голосно скажеш Що віднині й до скону він – це ти, а ти – він Ріки – віжки, їх-то точно вистачить-хватить. Дотягнутись до недр […]