Для голосування необхідно авторизуватись

Він називав її своєю нареченою

Він називав її ще в школі нареченою,

Готовий був подарувати цілий світ.

Вона клялась йому в коханні нескінченному,

Твоєю буду, зачекай ще пару літ.

 

Минали дні, а їх дороги віддалялися,

Вона – навчатися, він – в армію подавсь.

Хоч на шляху йому красуні зустрічалися,

Та він ні в кого більше так й не закохавсь.

 

А її очі, як завжди, щоночі снилися,

І тільки їх він серед натовпу шукав.

Одного дня, вони усе таки зустрілися,

Здалось йому, що цілий світ на плечі впав.

 

На мить вернувся у часи хмільної юності,

Замерехтіло, затуманилось в очах,

Вона шепнула, познайомся – Олексій.

Блистіли сонцем дві обручки на руках.

 

Лише у відповідь зронити він насмілився,

Ти бережи себе і з ним щаслива будь.

І більше поглядами з нею не зустрілися,

Відчув, ті очі за собою не позвуть.

 

З тих пір життя його летіло поза планами,

Міняв жінок, чужі країни і міста.

Вони ніколи не були йому коханими,

Десь в серці глибоко жила єдина та.

 

Та, якось, він закляк від новини нежданої,

Коли вже сивиною вкрилась голова,

Що рідні діти відреклись його коханої,

Вона хворіє і давним-давно вдова.

 

Злетів до неї, наче птах, призваний долею

І зрозумів, що вже давно її простив.

І все дорогою у Господа вимолював,

Щоби на нього дочекалася, просив.

 

***

Як бути разом небесами вам судилося,

Любов луною відгукнеться, забринить,

Зійдуться всі шляхи, щоб тільки ви зустрілися

І поєдналися в житті, хоча б на мить.

2

Автор публікації

Офлайн 2 роки

Світлана Вітер

52
Коментарі: 1Публікації: 15Реєстрація: 11-08-2018

Бронзове перо

Достижение получено 13.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій