Нічна вистава

“Цок” – хтось натиснув на вимикач, поглянувши у порожній зал. На сцені і у залі стало темно. Ось він віддаляючись пішов коридором. У глибині сцени падало світло від вуличного ліхтаря і з довгого коридору за сценою із численними дверима.
“Я сьогодні – найкращий,” – заскрипів дерев’яний диван. Він вважав себе головною декорацією у театрі, бо часто брав участь у виставах у ролі дивана-бамбетеля. На ньому сиділи актори по одному, чи декілька відразу і говорили всі, або хтось із них виголошував монолог.
“Я вища за диван, – сказала грецька статуя, – і гарніша. І, звичайно, матеріал і форма у мене краща, ніж у дивана.”
“Оце вже ні, – обурилася декорація хати – у мене краща основа, я барвиста, а ще біля мене є квіти.”
“В дивана головне – сидіння, – приснули і зашелестіли куліси, – найвищі і найкращі тут ми: це нас відкривали і закривали, а ще тонку кулісу опускали під час вистави.”
“Дзень-дзелень!”– озвалися інструменти у оркестрі. Вони були складені і заховані у футлярах, кожен у свій власний, але чули розмову. “Без нас не було б музики і декорації ніхто б не помічав.” Прожектори намагалися запротестувати і засвітитися, але у них нічого не виходило: їх вимкнули.
“І ми, – сказали стільці, – нас вносять і виносять під час вистави не раз. А ще на нас сидять герої п’єс.”
“І на мені сидять, – озвалася декорація колоди, – лузають насіння, співають і пліткують…”
“Тихше там нагорі, – пробурчала сцена, – не даєте заснути. Тут цілий день то репетиція, то петиція, а потім взагалі – танці зі скоками, цілий день тупотять, так дайте ж заснути. А, зрештою – я тут головна. Так і кажуть – головна сцена міста.”
“А ми – головні стільці!”- почувся шурхіт між рядами.
“Багато вас тут таких, а я – одна” – продовжувала сцена.
“А ви, пані, у мене всередині, – хмикнув театр і заскрипів підлогою, – досить похвалятися, час всім спати.”
Але декорації не поспішали спати. Раптом над диваном з’явилося видиво: наче троє дівчат сиділи на ньому, а поруч хлопець їх розважав. Те видиво тривало недовго, та з’явилося інше біля наступної декорації – статуї дівчини, а потім біля будинку з квітами.
Цілу ніч видива то з’являлися, то зникали біля кожної декорації, і в цих видіннях кожна із них виконувала головну роль в уявній сцені, у п’єсах, у виставі. А стільці були замість глядачів і дивилися вистави, стиха шурхотіли сидіннями, якщо якась сцена їм більше подобалася. І навіть сцена не бурчала, бо видива виникали непомітно і так же несподівано зникали. Ніхто не гупав по сцені. Куліси іноді погойдувалися, але не закривались. І навіть театр вже не бурчав, а теж дивися нічну виставу, що тривала до ранку. Раптом через вікно почало пробиватися світло, але вже не ліхтаря. У тому світлі танули нічні примари, ставали прозорішими і зовсім зникали, аж поки стало зовсім тихо і порожньо. У денній колотнечі забудуть про дивні явища до наступного вечора. Аж поки знову вимкнуть світло.
“Гуп і туп,” – хтось ішов до сцени. Але це вже було не видиво. Світло ввімкнули. Здавалося, що куліса трохи відсунута, а декорації повернуті, але то мабуть здалося, бо вони, звичайно, не можуть самі рухатися. Ніхто не знав про ці нічні розмови, але режисер, а це був він, ніби щось запідозрив і поглянув по-новому на декорації. Мовчазні актори стояли у закуліссі сцени, сама сцена мовчала і озивалася лише тоді, коли по ній особливо гучно стукали.
“Пора і цим акторам на сцену” – сказав режисер і їх почали жваво виносити ближче до краю, щоб почати репетицію нової вистави, не знаючи, що репетиція і сама вистава уже давно розпочалася і триває.

23.02.2019-11.03.2019
Світлина із інтернету:
Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.

1

Автор публікації

Офлайн 2 дні

Світлана Борщ

313
Коментарі: 0Публікації: 221Реєстрація: 16-07-2018

Золоте перо

Досягнення отримано 07.04.2019
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Срібне перо

Досягнення отримано 14.02.2019
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: