Знову й знову слухаю пісню дощу – невпинну, чарівну. Вогке срібне повітря у вікна впущу гостинно. Потрібно кожну нову крихітну краплю почути. Так дзвінко! Перлинки б’ються, б’ються об скло… Як збагнути,  що стрімко та плинко наші миті падають в море життя? пірнають… минають… тільки в серці немає цього прийняття. Лунають  […]