Ми бігли в поле, наперекір грозі,
Дзвенів наш сміх крізь грозові потоки
І от тоді здавалося мені,
Що щастя не піде крізь сотню років.
Ми бігли в сіно, де суха трава,
Нам розкривала щиро так обійми,
І от тоді, здавалося, слова,
Як правда, в серце свіжим вітром віють.
Ми бігли в небо, летіли без крил,
Пірнали в хмари, як у білі хвилі.
Любила я і ти мене любив,
І, як ніхто були такі щасливі.
Ми бігли в зорі, в тиху літню ніч,
У сонячні потоки бігли зрання,
Здавалося, крізь сутінки сторіч,
Ми зможемо пронести це кохання.
Ми бігли і горіли до кінця,
Зливаючись в останнім поцілунку.
І наші вже знесилені серця,
У долі не просили порятунку.
Ми бігли, зберігаючи іскру,
Стрибали в прірву наче відчайдушні,
В останню мить казали “Не піду”
І рушниками розстеляли душі.